Текст: Вікторія Калімбет; Фото: Яків Ляшенко, Надія Карпова

Бійці проходять терапію лазером у центрі психологічного відновлення на Харківщині
Бійці проходять терапію лазером у центрі психологічного відновлення на Харківщині

Ворожий штурм, порожній магазин автомата, і сам-на-сам з росіянами в одному окопі – дивом уникнувши полону, 36-річний військовослужбовець Дмитро Головко тепер бачить той день у своїх снах. Тепер спокійно спати, відволіктися від спогадів та вгамовувати панічні атаки йому допомагають у центрі психологічного відновлення на Харківщині. Психологи центру стверджують, що двотижневе відновлення допомагає 95% бійців. Тим часом закладу не вистачає фінансування.

Дмитро Головко, якому нині 36 років, розпочав службу в 2016 році мінометником у 72-ій бригаді. Відвоювавши три роки за контрактом під час АТО та ООС, у 2022 році він знову долучився до лав ЗСУ. Свій позивний «Добрий» отримав на Бахмутському напрямку, в бліндажі, коли служив уже стрільцем у 44-му батальйоні.

Обід у центрі психологічного відновлення військовослужбовців
Обід у центрі психологічного відновлення військовослужбовців

«Я тобі пропоную позивний “Добрий” – тому що ти спокійний, врівноважений, й у тебе агресії немає. Давай ти будеш “Добрий”?», – запропонував Дмитру побратим. Після цього вже «Добрий» служив у районі Кремінної, Макіївки, а з кінця 2023-го – на Лиманському напрямку, де, як розповідає, дивом уникнув полону.

За крок від російського полону

Дмитро згадує, що того дня, коли мало не потрапив у полон, він добирався на позиції цілу ніч. Виїхавши ввечері, потрапив під ворожий обстріл. Через вибухи Дмитро отримав контузію – щонайменше вже вп’ятнадцяте за всю службу – і забій обидвох колін. Діставшись, зрештою, на позиції, боєць мав годину на відпочинок – після чого розпочався ворожий штурм. Стримуючи його, Дмитро відстріляв усі набої – запас був лише у побратимів, які були в іншому бліндажі в 30-40 метрах від нього.

«Дуже багато йшло ворогів. І тоді в мене закінчилися набої. Я взяв їх у своїх хлопців і повернувся на пост. Ще ж був досі розряджений. І тільки-тільки вилажу, щоб подивитися, чи ніхто не йде, як хтось хлопає мене по плечу – рука з білою пов’язкою. Ворог», – згадує Дмитро.  

Дмитро Головко, позивний «Добрий», під час ароматерапії в центрі психологічного відновлення військовослужбовців
Дмитро Головко, позивний «Добрий», під час ароматерапії в центрі психологічного відновлення військовослужбовців

«Здарова, ты свой?», – почув він і тоді побачив біля себе трьох російських військових. Дмитро каже, що запам’ятав все до найменших деталей: всі троє, які його оточили, мали різну форму – піксель, російський камуфляж болотяного кольору і звичайний зелений однотонний одяг. Головний серед них, як згадує «Добрий», мав зазначений на бронежилеті позивний «Белый».

«Да, я свой, всё нормально», – відповів йому Дмитро, миттєво перейшовши на російську. 

«Сейчас мы посмотрим, какой ты свой, и кто вообще оборону прорвал», – почув від «Бєлого» Дмитро.  

«Я ж не буду казати, що я тримав оборону. Відповів йому, що це я її прорвав», – розповідає далі боєць. «Белый» сів відпочити, все ще наставляючи автомат на Дмитра. 

«Перших півхвилини у мене був просто ступор. Я не знав, що робити, що взагалі коїться. Я ж ще був розряджений. І я розумів, якщо я почну заряджатися, то мене просто з трьох сторін розстріляють. Потім я вирішив: була не була – треба тікати, бо тільки так в мене буде шанс на порятунок. Тож я скористався цим шансом, і слава Богу, я тут», – каже Дмитро. 

Дмитро розповідає, що після повернення з позицій, «Паровоза» одразу відправили на лікування, на яке він зрештою не доїхав, і донині не виходить на звʼязок зі своїм командуванням. Сам Дмитро також, як згадує, після того штурму не хотів повертатися на поле бою.

«Я сказав командуванню, що вже не хочу туди йти. Я вже краще в тюрму сяду, ніж піду. Тому мене й відправили до психологів», – розповідає Дмитро.

«Я прокидався в холодному поті»

Військовий каже, що та зустріч з росіянами в одному бліндажі довгий час поверталася до нього в снах. Дмитра все ще мучать панічні атаки, проте він не проти розповідати про свій досвід – каже: «Я і так про це постійно згадую».

«Перших вісім днів мені постійно снилося, що я на позиції. Я спав по 1-2 години на добу – і то вдень, бо вночі не міг заснути. Якщо засинав, то постійно снився цей штурм, і що я в окопі. Бувало навіть, що в якихось інших окопах, але теж постійно нас штурмують, постійно окупанти скрізь. Я прокидався в холодному поті, не міг зрозуміти, де я знаходжусь», – ділиться Дмитро.

Після цих подій військовому вдалося потрапити до закладу психологічної реабілітації.

Психологічне відновлення 

Після першого тижня реабілітації Дмитро знову може спати – по 4-5 годин і, що важливо, вже не вдень, а вночі. Він щодня ходить на масаж, відвідує реабілітаційні процедури та плаває в басейні. Військовий каже, що ці процедури й заняття, а також розмови з психологами допомагають відволіктися від кошмарів, які сняться йому щодня.

Під час психологічного відновлення бійці відвідують басейн
Під час психологічного відновлення бійці відвідують басейн

Програма психологічного відновлення військових, окрім групових та індивідуальних заходів з психологами, передбачає фізичні вправи (кінезотерапію): лікувальну фізкультуру, басейн, скандинавську ходьбу, а також адаптаційні ігри, спрямовані на емоційне розвантаження та викид адреналіну. Бійці проходять тут також фізіотерапевтичні процедури, зокрема терапію лазером, електрофорезом, ампліпульсом тощо – для поліпшення кровообігу та відновлення пошкоджених тканин.

Військовослужбовці під час ароматеріпії в центрі психологічного відновлення на Харківщині
Військовослужбовці під час ароматеріпії в центрі психологічного відновлення на Харківщині

Програму психологічної реабілітації створили та продовжують розвивати військові психологи та лікарі центру – зокрема полковник Ігор Приходько, доктор психологічних наук, професор. За його словами, подібних центрів в Україні небагато. Решта, як пояснює Приходько, займаються здебільшого реабілітацією ветеранів. В свою чергу, двотижнева психологічна реабілітація дозволяє бійцям відпочити, розслабитися, а потім знову мобілізувати свої сили для подальшого виконання бойових завдань.

«Ми створили для них певні умови, щоб вони могли відновитися. Щоб не сказали, що їх всі кинули, або що в них нічого немає. Ми знаходимо ті цінності, які у них є – це зазвичай родина, друзі, батьки», – розповідає Приходько. 

Кінезіотерапія (лікувальна фізкультура) в центрі відновлення та реабілітації військовослужбовців
Кінезіотерапія (лікувальна фізкультура) в центрі відновлення та реабілітації військовослужбовців

За його словами, приблизно третину бійців у центрі відвідують їхні родини. Тут вони можуть залишитися з ними на весь період реабілітації та провести разом два тижні подалі від фронту та домашніх клопотів. Психолог підкреслює, що підтримка родини є критично важливою для військових.

«Коли є підтримка родини, коли вони мають тісний зв’язок, до бійців повертається мотивація. Я взагалі вважаю, що на даний час родина – це основна мотивація. Що таке патріотизм? Що таке держава взагалі? Це власне родина, друзі – це наші близькі», – говорить Приходько.

«Ноги і голова – 90% успіху»

Його слова підтверджує Володимир Мелешко, 46-річний стрілець із позивним «Док». Три роки тому від раку помер його 17-річний син Денис. На згадку про нього Володимир носить у лівому вусі козацьку сережку у формі півмісяця.

Володимир Мелешко, 46-річний стрілець із позивним «Док»
Володимир Мелешко, 46-річний стрілець із позивним «Док»

«Ну що ж, таке життя. Зараз багато діток лишається без батьків – можливо, усиновимо. Це питання у нас із дружиною відкрите. Треба тільки, щоб закінчилась війна», – каже «Док».

Родом з Полтавщини, Володимир жив і працював під Миргородом. Коли в 2014 році Росія розпочала війну проти України, він працював головним ветлікарем на молочно-племінному комплексі, мав дружину та маленьку дитину. У 2015 році він підписав контракт із ЗСУ.

«Я був проти того, щоб ми стали частиною всього того, від чого ми намагалися відхреститися – від Росії, від СРСР. Тож я просто пішов за ідею і за свою сім’ю, тому що я не хочу, щоб мої діти зростали у тому, в чому зростав я. Зрозуміло, що ми тут не ради депутатів, президентів, ані чогось глобального. Переважна більшість хлопців тут для захисту своїх рідних», – зауважує «Док».

Адаптаційні ігри в центрі психологічного відновлення військовослужбовців
Адаптаційні ігри в центрі психологічного відновлення військовослужбовців

Дев’ять років по тому Володимир продовжує служити заради захисту родини. Сьогодні він на реабілітації через здоров’я ніг. Останні півроку підрозділ Володимира перебував під Кремінною. Впродовж цього часу, за його словами, війна кардинально змінилася через дрони – тепер мобільність і швидкість для солдата мають ще більше значення.

«Для бійця ноги і голова – це 90% успіху. Я психологічно, морально готовий повертатися на фронт – треба тільки, щоб мене не підвели мої ніжки», – говорить Володимир.

Повернення в цивільне життя

Тим часом Дмитро каже, що не готовий повертатися. Він побоюється, що в критичний момент може отримати панічну атаку, з якою не зможе впоратися.

36-річний піхотинець Дмитро Головко, позивний «Добрий»
36-річний піхотинець Дмитро Головко, позивний «Добрий»

«Я вже трохи морально зломлений. Поки я тут відновлююся, зрозуміло, що все нормально. Але ж рано чи пізно, не дай Бог, може закінчитися моє везіння. Мені здається, що відслужити 6,5 років – це нормальний строк. Це вже можна сказати, що я віддав борг Батьківщині. Чи мені залишатися там і помирати?» – питає Дмитро.

Учасник АТО, ООС, а тепер повномасштабної війни з Росією, каже, що хоче якомога скоріше повернутися до цивільного життя. На запитання, чи він до цього готовий, військовий з позивним «Добрий» переконує: буде законослухняним.

«Я людина адекватна, спокійна. В мене не було жодних правопорушень, я не сидів, законів не порушував. Дехто каже, що військові не зможуть пристосуватися до цивільного життя. Я вважаю, це неправда», – говорить Дмитро.

Військовий переконаний, що ніколи не зможе забути жахів, які пережив на війні. Проте саме повернення до цивільного життя, подалі від окопів і вибухів, є шансом для нього позбутися нічних кошмарів, флешбеків і панічних атак.

«Всі обстріли, всі контузії даються взнаки. Коли ти бачиш своїх побратимів розірваними, ти цього ніяк не викинеш з голови. Жодні психологи з цим не допоможуть. Коли я повернуся в цивільне життя і буду працювати, ці картинки, звісно, спливатимуть в голові – але не так часто, як на позиції, бо коли я чую вибухи, вони завжди перед очима», – каже військовий і додає: ніхто не вічний, і багато бійців потребують демобілізації.

Внутрішній ресурс

Хоча офіційно психологічна та медична реабілітація в центрі відбувається за направленням психологів або лікарів, деякі військові анонімно зізнаються: щоб потрапити сюди, погрожували своїм командирам самовільним залишенням місця служби. Причина в усіх одна – це брак відпочинку.

Адаптаційні ігри в центрі психологічного відновлення військовослужбовців на Харківщині
Адаптаційні ігри в центрі психологічного відновлення військовослужбовців на Харківщині

«Якщо це розумний командир, то він розуміє, що людина виснажилася і мусить відновитися – тож треба її або відправити у відпустку, або в такий центр, як наш», – говорить Ігор Приходько, головний психолог реабілітаційного центру.

За словами Приходька, світовий досвід довів, що без ротації людина витримує на фронті в середньому від 3 до 6 місяців. Втім, як підкреслює, дослідження проводилися серед учасників бойових дій в Іраку та Афганістані, тобто значно менш інтенсивних, ніж російсько-українська війна. Психолог розповідає, що це підтверджують і бійці, з якими йому регулярно доводиться спілкуватися.

«Хлопці кажуть, що вони повоюють приблизно півроку, а потім їм вже не вистачає ресурсу. Продовжують або вже на якихось власних внутрішніх силах, або змушують себе, або знаходять якусь мотивацію», – каже психолог.

Спелеотерапія – лікування тривалим перебуванням в соляній кімнаті
Спелеотерапія – лікування тривалим перебуванням в соляній кімнаті

Гострий і хронічний стрес, травматичні події, виснаження організму, «окопні хвороби» тощо – ведуть до різних негативних станів у військових. У них може проявитися замкненість, тривожність, агресивність, а у деяких – суїцидальні думки.

З цього погляду, особливо вразливими є військові, які воюють перші 3-4 місяці (період адаптації), а також 1-1,5 року. Тоді, як пояснює Приходько, організм вичерпує свій ресурс, і людина може опинитися в депресивному стані, що може довести її до самогубства. Він наголошує: щоб цьому запобігти, психологи мають працювати з військовими вже зараз. Втім, на думку Приходька, фахівців не вистачає, як і недостатньо центрів психологічного відновлення в Україні.

Водій бронетранспортера показує свій шрам після поранення
Водій бронетранспортера показує свій шрам після поранення

«Наша мета – це спочатку розвантажити, а потім настроїти бійця на подальшу службу. Це зовсім інша специфіка, ніж у випадку ветеранів, зовсім інша програма, і це зовсім інші люди. В Україні, на жаль, є дуже велика проблема з кількістю таких реабілітаційних центрів. Їх треба масштабувати так, щоб у кожній прифронтовій області був такий центр. Деяких хлопців відправляють також і на захід України, але це складна логістика. Одна справа, коли вони приїхали сюди, а туди їхати добу, і ще добу назад», – пояснює психолог.

Терапія лазером в центрі психологічного відновлення військовослужбовців на Харківщині
Терапія лазером в центрі психологічного відновлення військовослужбовців на Харківщині

За словами Приходька, психологічна реабілітація в центрі допомагає 95 відсоткам військових. Про це свідчать результати діагностики, що проводять на початку і в кінці реабілітації, а також зворотний зв’язок від бійців, зокрема відповіді на запитання, чи допомогла їм реабілітація відновитися, та чи порекомендували б вони її своїм товаришам. Решта 5 відсотків, як пояснює психолог, потребують більш тривалої реабілітації. В цих випадках центр надає рекомендації, а в окремих – направляє в шпиталь на консультацію до психіатра.

Проблеми з фінансуванням

За словами заступника директора Станіслава П. (прізвище не вказуємо з міркувань безпеки – ред.), у планах Національної служби здоров’я України є розвиток реабілітації військовослужбовців на базі нових відділень медзакладів. Утім, як він зазначає, з 1 квітня НСЗУ обмежило фінансування. Йдеться про нову норму, згідно з якою держава перестала оплачувати надлишок реабілітаційних послуг у випадку, якщо медзаклад перевищив свою реабілітаційну спроможність (що визначається можливістю медичних фахівців) на понад 30%.

Кінезіотерапія. Більшість військовослужбовців скаржиться на біль у попереку через носіння бронежилета
Кінезіотерапія. Більшість військовослужбовців скаржиться на біль у попереку через носіння бронежилета

«В нашому закладі працює 15 професійних лікарів фізичної та реабілітаційної медицини, 12 фізичних терапевтів і ерготерапевтів, понад 30 асистентів терапевтів і медичних сестер з реабілітації. Відповідно, наша спроможність дозволяє нам прийняти 280 пацієнтів на місяць, тоді як ми маємо в 2,5 рази більше місць. Якщо підвищити спроможність на ці 30%, то ми повинні більше платити лікарю, який працює на півтори ставки. Якщо ми будемо розширюватися, то нам потрібні будуть доплати: і не лише на лікування, а й на харчування і проживання теж», – говорить лікар.

Як пояснює, обмеження, що виникає з запровадженої в квітні спроможності закладів, стосується лише стаціонарної реабілітації. Решту медичних послуг держава оплачує усім пацієнтам – проте без урахування проживання та харчування. За це керівництво закладу змушене брати оплату, щоб забезпечити реабілітацію всім пацієнтам.

«Це не заборонено. Але що нам робити з військовими? Ми не можемо їм відмовити. Хай мене посадять, але я відмовляти їм не буду. У нас є громадянська позиція, яку ми виконуємо з початку війни», – каже лікар.

Окрім проблем з фінансуванням, у закладі бракує фахівців: психологів, фізіотерапевтів, ерготерапевтів, лікарів тощо. На думку Станіслава П., занедбання сфери реабілітації військових може призвести до невідворотних наслідків. Він наводить статистику самогубств серед американських ветеранів.

Адаптаційні ігри – спрямовані на емоційне розвантаження та викид адреналіну
Адаптаційні ігри – спрямовані на емоційне розвантаження та викид адреналіну

«Тому що у цих людей не було захисту. Вони поверталися з війни і вже не були потрібні суспільству. Давайте ж думати, що з цим робити. Зараз, коли йде війна, давайте ж до них ставитися, як до громадян України! Як до наших. Які захищають цю країну і цю землю», – закликає лікар і додає, що сподівається на порозуміння з НСЗУ. Вирішення проблеми з фінансуванням не лише дозволить реабілітувати більшу кількість військових, але також модернізувати медичне обладнання, покращити умови проживання та запровадити нові, сучасні практики.