«Водій! Зупинись! Птуронебезпечна ділянка!» – інформує табличка.

Напис з попередженням для водіїв. КАМАЗ підірвали за пару десятків метрів від цього місця…

Вчора внаслідок влучання ПТРК тут загинув 27-річний водій батальйону морської піхоти Артур Голуб. Він саме розвозив продукти на позиції. Почорнілий скелет його КАМАЗу маячить привидом на узбіччі ґрунтівки. Зараз проїзд туди заборонений. Тут точиться війна, а зовсім поруч працюють комбайни – триває збір урожаю. Попри те, що кілька днів тому із САУ «прилітало» і в це ж таки мирне поле.

Рештки підірваного ПТРК російських гібридних сил КАМАЗу. 27-ми річний водій загинув. У машині була їжа

Перша ротація, перша втрата

Стежка до позицій звивається зміюкою серед високих трав. Ці трави наразі – наш найнадійніший захист. Завдяки ним можна іти, а не бігти, у повний зріст. Однак і вони ховають у собі небезпеку – хлопці кілька разів наголошують, щоб із доріжки – ані ногою. Намагатися не чіпляти кущі, а у разі обстрілу – падати на стежку, а не на узбіччя. Поле заміноване вздовж і впоперек, карти цих «сюрпризів» не знає й сам бог війни.

Дорогою до бойових позицій

Після втрати побратима настрій у бійців пригнічений. Артура у підрозділі всі знали і цінували, і налаштовані на помсту. Стиха говорять, що кількох смертей за нього буде мало. 

«Вчора наш загиблий побратим їхав за кермом, розвозив їжу, – згадує боєць із позивним «Сантьяго». – Їхав від одного з наших постів, і ПТУРом із дуже великої відстані його спалили. З першого пострілу, і другим добили. Два прицільних постріли ПТУРа були. Там без шансів, вижити неможливо були. Вчора весь день і вечір ходив, і обличчя тієї останньої хвилини, коли я з ним спілкувався, я от бачив весь час його. Так що так. Війна».

Матрос з позивним «Сантьяго». Для нього це перша ротація

Згадує – говорили про побутові штуки. «Сантьяго» потребував інструментів та запчастин до автівки. «А він же ж водій, він мені допомагав, показував, де що у них лежить», – говорить боєць. 

«Я з ним товаришував, – згадує Артура інший побратим Юрій. Він говорить, трохи затинаючись. Між словами повисає тяжка як свинець мовчанка. – Дружили близько. Буквально за пів години до того я з ним спілкувався, ми шуткували. В нас завжди спілкування відбувалося у жартівливій формі. Ми з ним разом здавали на берет морпіхів, допомагали одне одному. Дуже була хороша людина, і спеціаліст своєї справи. Звичайний простий класний хлопець».

Юрій згадує загиблого побратима

Для Юрія це перша ротація, а також перша втрата. Раніше він працював у торгівлі.

«Сантьяго» у минулому працював із металом – був ковалем та зварювальником. Признається – тягу до зброї відчував усе життя.  

«Я з дитинства люблю зброю, вмію нею користуватися, – говорить він. – В мене життя так склалося, що все моє свідоме життя зброя була поряд зі мною. Люди, які оточували мене змалку, у них була зброя».

На одній з «тихих» вогневих точок

Розповідає, що у такому стані воює вже рік: «Інший варіант моєї війни був від самого початку – допомога армії, допомога друзям. 60% людей, які мене оточують, відсіялися з часів Майдану. Бо позиція моя була чітка і ясна, і люди деякі не потягнули морально, вони забоялися. А коли я у себе зробив флагшток – я живу у приватному будинку – і підняв прапор України, то і деякі сусіди захвилювалися! (сміється – ред.). Живу у Київські області».

Під «зонтом» і за його межами

Бійці розповідають, що тиша у цих широтах – рідкість. 

Рельєф місцевості – складний, що додає проблем військовим

«Ротація тільки почалася, приїхали – протягом 3-4 днів ввечері, в один і той самий час, із однієї вогневої точки приходить людина, робить два прицільних постріли по нашій позиції, – коментує «Сантьяго». – Ми чуємо тільки два «приходи». Працює з «тихим». «Виходів» нема. Потім уже ледь-ледь чутно «тух-тух». І починає нас обстрілювати. Ну я так зрозумів, що людина просто приїхала на «сафарі». Чисто проплатила гроші на полювання на людей, тобто, на нас».

Два дні поспіль працював міномет 120-го калібру. Нарахували по більш ніж 20 «приходів» за один день.

Свіже «вбивче залізяччя» – так коментує осколки, які ми знайшли, один з бійців

Зі ствольної артилерії 122-го калібру за два дні було близько 60-ти пострілів. Постійно працюють снайпери та літають ворожі дрони. 

Вирва від «приходу» 122-мм снаряду

Прогнози на осінь не вельми оптимістичні.

«Зеленку спалять, скоріш за все, вона не зійде! – говорить «Сантьяго». – У них така методика «класна», як тільки трава висихає, вони чекають, коли буде вітер у нашу сторону, ну і палять її. У них зручні позиції – сонце таке, що дуже зручно їхнім снайперам працювати, і все інше. 3-4 дні тому я йшов ввечері сюди, носив колоди, які потрібні для укріплення позицій. І колоду скинув, уже в окоп пірнати – і так швиденько-швиденько – ну, я відчув, що щось не те. Тільки так «клац» по кущах – приход. Одна куля, чітко один постріл! Більше нічого не було. Звуку взагалі не було». 

Гусінь в окопі

Прес-офіцер 503 батальйону морської піхоти Олексій Годзенко з позивним «Годзила» розповідає, що страждає також і цивільне населення: «Тут поза вчора буквально поруч було 6 десятків прильотів 122-го калібру. По агропідприємству, де працюють мирні комбайнери. Одна цивільна машина, «Таврія», постраждала – вибило вікна. Там уламок снаряду стирчить у склі».

За кількасот метрів від підірваного КАМАЗу фермери збирають врожаї…

Паралельно із війною «в полі», триває війна інформаційна. Годзенко регулярно моніторить медіа-ресурси противника і спростовує їхні фейки. Він розповідає, що у своїх матеріалах ті регулярно приділяють увагу легендарним «борсукам», та йому особисто. 

«Насправді, всі обстріли, що зараз почалися, у нас тут через день ситуації – ми фіксуємо у ворожих телеграм-каналах – в основному, телеграм використовується, – конкретно «вкиди» з приводу цих обстрілів. Коли Артур загинув, за дві години з’явився «вкид», що це ми переробляли боєприпаси, і він розірвався. Ситуацію ви бачите – «заптурену» машину, тобто, орда бреше, як завжди, нагло, цинічно, не гребуючи нічим. Так само було, коли по мирних накидали артилерією… завжди пишуть, що ми якісь алкоголіки чи сапери-самоучки. Брехня постійна, що починається з телеграм-каналів, закінчуючи мокшанськими федеральними каналами».

Прес-офіцер Олексій Годзенко демонструє свою зброю – автомат та камеру

Тут, як і на багатьох інших ділянках фронту, для зв’язку здебільшого використовують так званий «тапік» (ТА-57). Попри солідний вік апарату (випускається з 1957-го року), він показує себе надійнішим за рації, котрі «глушаться» на «раз-два». Тріск «тапіка» приносить команду «зонт» – попередження про можливий обстріл.

Ми перечікуємо стрілкотню на позиції та вирушаємо назад. Друга хвиля застає нас просто в дорозі. Перечікуємо в окопі, після чого перебігаємо легким кросом по тій самій змійковій стежці до умовно-безпечної зони.

Підписуйтесь на YouTube канал Donbas Frontliner

Тут можна зняти «бронік» і каску та перепочити. Бійці тут розслабленні – зараз не їхня зміна. П’ють чай, числять зброю. На столі патрони, кружки, і контрастом чашка у сердачках. «Моєму коханому захиснику», – написано на ній. 

Чутно глухе «гупання» СПГ. «Це наші працюють», – ліниво пояснюють хлопці. Пізніше ми дізнаємося, що одним із пострілів вони влучили у ворожу бійницю. 

Чашка для кави одного з бійців

Село і люди

Із пагорбів добре видно непідконтрольну Горлівку. За нею – Ясинувата. 

Терикони та багатоповерхові будинки на горизонті – окупована Горлівка

Найближче селище – Верхньоторецьке. 

Настрої місцевого населення тут різні. «Є відверті «сєпари», – коментує Годзенко. – От ми записували з журналістами сторожа цієї агрофірми, котру обстріляли, і один із журналістів до нього українською звернулася. На що він відповів: «Нє, я так говоріть нє буду!» А от наприклад баба Маша, по якій «прилетіло» 5 днів тому, у неї Шевченко висить на стіні! Як усюди. Більшість «ми-за-міров». Багато сепарів. Але є і притомні адекватні люди».

Люди у Верхньоторецькому бідні. Переважна більшість живе з сільського господарства

«Сантьяго» додає і свою історію: «Ми виїжджали в магазин, купити собі необхідні речі. І біля магазину до нас підійшла дитина – мовчки! Я не знаю, може, він не розмовляючий чи німий – простягнув руку і потиснув. І пішов. Отаке було. Так що люди різні».

Дехто з мешканців Верхньоторецького вітається з незнайомцями у нашій особі та з військовими. Поки ми просто неба перекидаємо фото і відео на ноутбуки, до нас підходить молода і не вельми твереза жінка. З нею двоє дітей. Вона настирно просить цигарок та заводить розмову. Спершу намагається з’ясувати, через що сталася ранкова стрілянина, а потім починає «заводитися», звинувачуючи морпіхів, мовляв, «поки вас не було, тут було тихо», і «не варто провокувати». Олексій Годзенко відповідає стримано, але категорично. Зрештою, розлючена п’яна пані іде геть. 

Поодинокі постріли різного калібру лунали решту дня.     

Окопний натюрморт

Олена Максименко, Єва Фомичева, Андрій Дубчак

Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/

Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner

Міжнародний Фонд Відродженн парнтер проєкту Donbas FrontlierЄвропейський Союз проєкту Донбас ФронтлайнерDonbas Frontliner logo

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.