Текст: Олена Гусейнова; Фото: Михайло Палінчак
Україно–ізраїльська місія медичних волонтерів FRIDA Ukraine організовує поїздки у прифронтові та деокуповані регіони, щоб допомагати цивільним, які там живуть. Така волонтерська робота розпочалася на Київщині, потім додалися Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Миколаївщина, Херсонщина, Донеччина та інші регіони, де цивільним складно отримати медичну допомогу, зокрема ліки й діагностику, та де потрібно дати людям відчути, що про них не забули.
На початку березня 2024 року лікарі місії провели 2 дні на Донеччині: у Часовому Ярі та у Сіверську. Від Часового Яру до лінії фронту не більше 6-ти кілометрів, а від Сіверська – не більше 10-ти. Керівниця проєкту, лікарка-гастроентерологиня Владислава Романюк говорить, що одразу відгукнулася на запит голови Сіверської громади, адже приїжджала з командою в місто раніше і знає, як живуть в ньому люди, та чому приїзд лікарів сюди – більше, ніж можливість отримати ліки або діагноз.
Згодом додався запит з Часового Яру. Туди лікарі їхали автомобілями у супроводі міського голови. Довелося з’їхати з поганої, але бетонної, дороги на грунтову, і рухатись крізь куряву степового пилу.
Лікарі в’їхали в Часів Яр, який росіяни щойно обстріляли з артилерії. Медиків-волонтерів зустріли чорні вигорілі вінка будинку, з яких виривався дим. Пожежні робили свою роботу, а над ними кружляли російські дрони. Три авто на швидкості проїхали повз.
“Готуйтеся, у нас трьохсотий”, – сказав Владиславі міський голова, який отримав по рації повідомлення про пораненого.
Уламок снаряду потрапив чоловікові в підключичну артерію. Коли лікарі доїхали, його вже перенесли на перший поверх сусіднього будинку і поклали на підлогу. Медики мають свій план на такі випадки: хтось надає допомогу пораненому, а хтось стає живим заслоном поруч, щоби приховати дії лікарів, кров та агонію.
“За кілька метрів десь двадцятеро людей сиділо, вони пили чай і, ніби, нічого не помічали”, – говорить Владислава.
Врятувати чоловіка не вдалося. Підключична артерія – велика судина, тому кровотеча з неї найчастіше швидко закінчується смертю. Тіло чоловіка забрала бригада “Груз 200”.
Медогляди робили там же, де намагалися врятувати пораненого – на першому поверсі напівзруйнованого багатоквартирного будинку. З того, що можна було б вважати заходом з безпеки – замуровані цеглинами вікна. В Часовому Яру, по якому росіяни весь час гатять з артилерії, та над яким весь час кружляють ворожі дрони, немає укриттів, де можна було б сховатися. Будинки тут стоять з чорними вікнами, в яких немає не тільки скла, але і рам. Уже понад рік у місті живуть без електрики, газу, води. Тут гріються від буржуйок, в яких палять дрова.
В Часовому Яру на прийом до медиків змогли прийти 32 людини.
Наступного дня медики FRIDA Ukraine рушили до Сіверська, міста, яке фактично живе під землею.
“Це не можна назвати укриттями, це підвали чи навіть погреби. Просто місця під поверхнею землі, в яких люди живуть всі ці два роки повномасштабної війни”, – пояснює Владислава.
Команда лікарів FRIDA Ukraine в Сіверську не вперше. Владислава говорить, що місто наче розділене на дві частини. В одній розташована лікарня та зберігаються рештки інфраструктури. В іншій немає навіть цього. Втім там був підземний простір, де можна було розгорнути медичну техніку і почуватися в дуже умовній безпеці. Однак за п’ять днів до приїзду команди цей простір було знищено, тож медики могли приймати пацієнтів тільки в тій частині Сіверську, де є так звана «лікарня».
“Дивіться, – каже Владислава, – ця лікарня, це насправді просто розтрощена будівля. В ній є трішечки кабінетів, і є збережений перший поверх. Це просто будівля, в ній просто живуть люди, бо там є велике приміщення під землею. І коли ми приїжджаємо в Сіверськ, ми там, під землею, приймаємо людей. Це тільки називається лікарня, там ніхто нікого не лікує”.
За два роки повномасштабної війни біля лікарні з’явився імпровізований цвинтар. Дорога до старого кладовища стала надто небезпечною. Тому померлих сіверчан тепер ховають прямо біля лікарні. Тут вже 20 могил, 6 з них з’явилися в останні два тижні, кажуть місцеві.
У підвалі лікарні можна розгорнути апарат УЗД, і взяти аналіз крові, можна перевірити зір і одразу видати окуляри. Для кожного знайдуться свої окуляри. Офтальмолог Тетяна Литвинова каже, що це “окуляри реальності”, отримавши які пацієнти змушені відмовитися від своїх уявних рожевих. Тетяна чи не єдина має щось дуже просте і дієве для цих людей, здатне одразу покращити їхнє складне життя. Тож від неї виходять щасливими.
Серед діагнозів, що встановили медики, є і ті, від яких не допоможуть привезені волонтерською місією ліки: щоби лікувати катаракту або онкозахворювання потрібно їхати в Харків, або хоча б в Краматорськ. Владислава не знає, чи хтось з місцевих наважиться на таку поїздку. Однак вона відчуває, що її місія не просто про надання медичної допомоги:
“Для мене важливо, що людина сьогодні побуде трохи щасливою. Своїм приїздом я спробую допомогти по медичній частині, полікувати, я не вирішу її проблем, але вселю в неї надію. Своїми обіймами, поглядом, розумінням, що всі ці люди не одні, я даю їм цю надію. І я бачу, що люди щасливі й приймають це. Тоді я і розумію, що недарма витратила свій час”, – каже лікарка.
В Сіверську на прийом до медиків змогли прийти 40 людей.
***
Усі дні місії медики FRIDA Ukraine поверталися в думках і розмовах до чоловіка, якого не змогли врятувати в Часовому Яру. Це з ними сталося вперше. Лікарі задавалися питаннями: чи був у пораненого шанс вижити, чи була можливість його врятувати, скількох секунд для цього не вистачило?
“Він “витік”, – сказала Тетяна.
Вона говорила про чоловіка, якому уламок влучив у підключичну артерію, а здавалось, вона говорить про ці міста – Часів Яр і Сіверськ. Міста, з яких з кожним артобстрілом, з кожним уламком, з кожним пораненням, з кожним згорілим будинком витікає життя.