Смт Станиця Луганська підраховує збитки від першого за кілька останніх років артилерійського обстрілу. 29 листопада по селищу прийшло 48 снарядів.
За попередніми висновками, по селищу “працювали” 122-м чи, можливо, 152-м калібром. Серйозно постраждали цивільна інфраструктура, залізниця, будинки, люди. Очевидці стверджують: черепно-мозкову травму і контузію отримав цивільний чоловік, легкі поранення – у жінки-військовослужбовця.
Donbas Frontliner побував на місцях обстрілу в Станиці Луганській невдовзі після того, як селище втратило відчуття найбезпечнішої ділянки фронту.
Кінець “зони безпеки”
У Станиці запевняють: такого жаху не пригадують із 2014-2015 років. На початку війни селище за десять кілометрів від кордону РФ декілька місяців було окуповане російсько-терористичними військами, потім там точилися запеклі бої із застосуванням танків і “градів”. Багато людей виїхали, ті, хто лишився, мусили пересиджувати по підвалах без світла. Обстрілами було пошкоджено школу, зруйновано велику кількість будинків.
Однак із тих часів і донедавна цей напрямок вважався тихим.
Не в останню чергу завдяки наявності пішохідного КПВВ – єдиного пункту пропуску з/до ОРДЛО, який функціонує і в умовах карантинних обмежень. Улітку 2019-го тут влаштували першу ділянку розведення військ, що дало президентові Зеленському підстави висловитися про “завершення гарячої стадії війни”. А восени 2020-го на КПВВ в Станиці зусиллями двох сторін навіть відбудували зруйнований міст, посиливши зону безпеки на цій ділянці “контактної” лінії.
Шафа як сховок, налякані діти
Серед місць, куди прилетіло 29 листопада зі ствольної артилерії – Новокондрашівська дистанція колії. Це залізнична організація, яка обслуговує рейки та шпали.
Троє жінок – Світлана, Юля й Олена – саме виходять на обідню перерву. Розпитуємо їх про вчорашні події. Жінки говорять наперебій, періодично втираючи сльози:
…ЦЕ НЕ РОЗПОВІСТИ СЛОВАМИ!..
“Ми були в коридорі. Почалося близько третьої години дня. Виходить перший постріл, потім минуло… ну, я не знаю, може, хвилини три, і потім пішов ще ряд пострілів. Ми забігли, хто куди, упали, почали хто молитися, хто що. Снаряд розірвався – сторожа відвезли в лікарню. Він у цей час був у себе, в сторожці. Але він молодець, що ліг, коли почув постріл. А якби сидів, то, мабуть, постраждав би більше”.
За словами жінок, обстріл тривав близько 40 хвилин.
Сюди курсує один приміський потяг. 30 листопада він пішов за графіком.
“Але світла досі немає, – розповідають працівниці. – І зв’язку немає, на залізниці досі немає інтернету. Сказали – роблять, до кінця дня мають зробити”.
Ще один снаряд прилетів просто в житловий будинок. Власниця помешкання Світлана Дмитрівна була вдома. За розповіддю сусідки Ольги Анатоліївни, жінка переховувалася в шафі. У проміжку між “прильотами” перебігла звідти до підвалу. Не постраждала фізично, однак почувається вкрай знервованою.
Світлану Дмитрівну ми зустрічаємо на виході з центру надання адміністративних послуг “Дія”. Там їй мали б допомогти з отриманням компенсації збитків.
“Я ні з ким не спілкувалася, я не знаю, чесно! Вибачте мене, я…” – пані Світлана зривається на плач, перепрошує і йде.
“Так, дах весь розворотило, – говорить сусідка Ольга, показуючи на пробоїну в покрівлі. – Все на меблі [впало], все перекошене…”
Сама Ольга Анатоліївна мешкає в сусідній квартирі. Той самий будинок, але інший вхід.
“Я живу ось тут, де біленьке віконце, а Світлана – там, де ґаночок красивий. Нас живе тут двоє. Раніше було семеро родин. Решта виїхали ще у 2014-му”.
Сама пані Ольга в час обстрілу була на роботі. Разом із колегами перечікували напад, лежачи на підлозі. Сипалося скло. Ночували в підвалі.
За словами Ольги, її житло на перший погляд не постраждало, однак оглядати детальніше поки не наважується: “Я боюся все це роздивлятися поки що! Я ночувати і жити поки тут не буду, піду до друзів”.
Перелякалися й батьки малечі, що була в садочках. Ольга Анатоліївна говорить – дітей побудили і вивели в коридор, спросоння вони були налякані, плакали, там часом як батьки намагалися прибігти в садок просто під обстрілом.
Пані Марина продає молоко біля магазину. Вона говорить емоційно, на очах виступають сльози: найбільше перелякалася за дитину.
“Діти на той момент ще не прийшли зі школи – оце ідіотизм повний! Хоча б головою думали! Багато дітей вернулося [з батьками жити в Станицю Луганську], багато ж не бачило, що було в 14-15-му! Ніби як вщухло, і повернулися. А це взагалі! Ідіоти, просто ідіоти! У мене донька молодша в 9-му класі. У неї закінчуються заняття за десять третя. Якраз у цей час вони йдуть додому. Багато хто залишається на «продльонку». Пів селища без світла досі від учора! Уявіть – зараз опалення майже у всіх підв’язане не електрику. Але з самого ранку поїхали бригади, обіцяли сьогодні все налагодити”.
Виїхати кудись зі Станиці Марина не бачить можливості: “Почнімо з того – куди? Всюди зараз економічна обстановка не найкраща. Тут хоча б своє житло є, а куди виїжджати? У мене діти, у мене хазяйство – де мене хто чекає?”
Бабушка Михайлівна пасе кіз неподалік. Розповідає – також злякалася, ховалася під парканом. Жінка погано чує і перепитує по декілька разів. Наостанок обурено запитує:
А ЧО ВОНИ СТРІЛЯЛИ?!
Ціль – локомотивне депо
Дісталося і локомотивному депо Станиці. Тут були пошкоджені рейки (щоправда, їх швидко полагодили), вибиті вікна, пробито дах однієї з будівель.
Всюди по території депо – купи зметеного скла. В асфальті – вирви. Розвалений бетонний паркан.
Начальник локомотивного депо Василь Шевцов та його заступник на питання відповідають неохоче. Говорять – на той момент на зміні було 18 людей. Ховалися в будівлях, бомбосховища на території немає.
“Усі побігли на перший поверх, полягали на підлогу і чекали на закінчення обстрілу. Після обстрілу розпустили всіх по домах, звісно. Сьогодні зранку прийшли, почали прибирати скло. Пошкодження сильні. Постраждав дах цеху ТО-3. Суму збитків іще не оцінювали”.
“Такої активності ворога тут не було більше двох років”
Олександр, пресофіцер військової частини, що стоїть у районі Станиці, дає офіційну оцінку подіям: “Вогонь вів противник із тимчасово окупованої території. Під вогонь потрапила цивільна інфраструктура, десь вибиті шибки, десь пошкоджений асфальт, майно, будівлі. Десь ми бачимо, що порушено електропостачання. Роботи ведуться, щоб люди залишалися в комфортних умовах, у безпеці. Стан [пораненої] військової – стабільний”.
“На цьому напрямку не фіксувалося такої активності ворожих сил більше двох років. Це стало таким дуже несподіваним моментом…” – визнає Олександр.
На питання, чи відривали українські військові вогонь у відповідь, офіцер неоднозначно каже, що “вжили заходів для забезпечення безпеки”. Конкретизувати відмовляється.
Однак місцеві мешканці, що спостерігали за напрямками бою, запевняють: відповідь із нашого боку була.
Військовослужбовиця пресцентру оперативно-тактичного угруповання “Північ” Олена Мокренчук переконана – окупанти свідомо били по мирній території.
“На даний момент це вже 20-й обстріл цивільної інфраструктури [в зоні відповідальності ОТУ] в листопаді місяці. У нас був шквал обстрілів саме по цивільних у серпні-вересні, потім ця хвиля стихла. І ось знову, з листопада починаючи – це й обстріл вишки в Комишувасі… Як ви знаєте, там взагалі військових нема ніде і близько, там тільки два охоронці сидять, і тим не менше, цей обстріл відбувся. Це й обстріл села Муратове, там, де впало біля школи, біля будинків цивільних мешканців, в городи поприлітало. Ми бачимо, що противник старається обстрілювати саме цивільних”, – констатує лейтенант Мокренчук.
Олена Максименко, Андрій Дубчак, Єва Фомичева з російсько-українського фронту, Станиця Луганська, листопад 2021 року.
(Donbas Frontliner для Новинарня)
Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/
Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner
 |  |  |