Підірвавши дамбу Каховського водосховища, російські війська спричинили дві протилежні кризи — потоп на Херсонщині й осушення на Запоріжжі. Відразу після теракту почав стрімко падати рівень води у Дніпрі вище по руслу ріки, а відтак і в протоках, озерах та заплавах, які живляться від нього. Що це означає для Запоріжжя й околиць — у матеріалі Donbas Frontliner.
«Ніхто до такого не був готовий. Жодних прогнозів робити не можемо. Єдине, що можемо, — спостерігати за розвитком подій. Очікуємо гіршого, звісно, але сподіваємося, що якось ситуація таки стабілізується», — Михайло Муленко завідує сектором охорони природи Національного заповідника Хортиця.
Хоча з такими темпами невдовзі може не залишитися, що охороняти. Чоловік стоїть на березі Дніпра, за його спиною добре видно величезні кам’яні плеса, які позринали у річці за три дні, — гарна демонстрація того, скільки води з неї пішло.
Поки що найбільше тут страждає природа. Острів Хортиця лежить посеред двох рукавів Дніпра, а у південній його частині є заплава — це озера й протоки, сполучені з Дніпром і чий рівень води залежить від рівня води у ньому. Територія плавнів — близько 500 гектарів, 170 із яких були озерами. Майже усі вони зараз висохли.
«Коли вода почала сходити у Дніпрі, вона виходила і з плавнів. Озера й протоки почали осушуватися. Можемо сказати, вони уже сухі, 80% води з них уже вийшло. Залишилися ділянки, де розташовані так звані зимувальні ями, глибиною більше 8 метрів, то там ще до 3 метрів води залишилося. Деякий час вони залишаться отакими калюжами, але як довго — спрогнозувати неможливо, бо перш за все не знаємо живлення цих водойм», — деталізує Михайло.
Для рослин і тварин заповідника — це біда. Заплава Хортиці — водно-болотні угіддя європейського значення, розташовані на найважливішому міграційному транснаціональному коридорі мігруючих птахів. Вони прилітали сюди дати потомство, а також зупинялися поїсти. Ті, які встигли загніздитися, загинули з яйцями й пташенятами. Найдоросліші птахи вижили, але в майбутньому їх тут більше не буде.
Також ці місця були природним нерестовищем риби. Цього разу пощастило: нерест уже закінчився й риба не загинула — вийшла з проток разом із водою. Ще на острові були водні рослини, занесені до Червоної і Зеленої книг України. Тепер вони на березі, висохнуть і загинуть у найближчі дні. Викопати й пересадити їх неможливо ні технічно, ні через особливості біології.
Крім того, Хортиця й заплави належать не лише національному природно-заповідному фонду, а й входять до Смарагдової мережі Європи. «Тепер вони знищені. Заплава втрачена повністю», — підсумовує Михайло.
На водопостачання Запоріжжя підрив дамби поки що серйозно не вплинув. Місто й околиці беруть воду з ділянки Дніпра, розташованої вище загати. Але південніші райони уже потроху відчувають її нестачу.
«Далеко ходити не треба. Візьміть навіть південні околиці Запоріжжя й прилеглі села — у них технічний водозабір йшов із Каховського водосховища. Зараз у людей немає чим поливати ту ж городину, малі фермерські господарства не мають де взяти воду на зрошення», — каже Михайло.
Однак тут постає інша проблема. Запоріжжя — індустріальне місто з великою кількістю промислових та несанкціонованих каналізаційних стоків. Надодачу через сільське господарство ще з радянського часу на дні водойм накопичилися пестициди й важкі метали. А тепер цей мул на поверхні, під сонцем він швидко висохне, перетвориться на хмари отруйного смердючого пилу, який вітер рознесе Запоріжжям і областю.
На міському пляжі, який за три дні виріс майже вдвічі, а місцями й втричі, по коліна в мулі бавляться діти й порпаються копачі з металошукачами у надії знайти щось цінне. «Це жахливо. Раніше вода підходила ось там до дерев і кафе, — махає Олександра вдалину, метрів за 30. Вони з чоловіком і дітьми приїхали сюди з окупованого Енергодару, тож передусім переживають, як теракт вплине на роботу Запорізької АЕС. — Ми прожили там усе життя й родичі працювали на АЕС, тому розуміємо трохи більше, ніж інші, як вона влаштована. Якщо не вирішити питання з водою, то Чорнобильська аварія здаватиметься нам квіточками. Тоді всі добряче постраждають, і росіяни теж, але нам від того легше не буде».
Щодня Михайло з колегами передають оновлену інформацію у департамент екології, екоінспекцію й профільне міністерство. Перш за все моніторять, чи не задихається риба: «Якщо вона загине й отруйною потрапить у місця стихійної торгівлі, то це вже стане проблемою зовсім іншого рівня».
Поки що прогнозувати розвиток подій та оцінити масштаб катастрофи абсолютно неможливо. Навіть мінімізувати наслідки немає як. «Воду ж не зупиниш. Ніхто навіть не знає, наскільки зруйнована дамба під поверхнею, вода тече — вона продовжує розвалюватися. Навіть зараз, поки ми розмовляємо, я бачу що рівень води упав», — каже Михайло. Із моменту підриву — вертикальний рівень води знижувався до 15 см на годину, потім трохи сповільнився — на 11-10, третю добу — на 5-7 і поки не зупиняється.
Про популярну в українців аналогію цього теракту з підривом Дніпровської ГЕС у 1941-му науковець говорить так: «Прогнози й наслідки двох подій абсолютно не порівнювані. Для розуміння, корисний об’єм Дніпровського водосховища — 3 кубічні кілометри, Каховського — 18. На сьогодні з нього витекло уже 10, тобто понад три Дніпровських водосховища».
Крім того, їхня глибина і площа також зовсім різні. Каховське водосховище — одне з найбільших в Європі, якщо не у світі, й розлите по Великому Лугу. «Наша частина — від Нікополя до Василівки — мілководні ділянки, у кращі роки їхня глибина доходила 2 метрів. Тепер вони осушилися і там реально просто пустеля», — додає Михайло.
У селах нижче за течією Дніпра від Запоріжжя це уже добре видно. У полях стоять зрошувальні системи, але не працюють. Плавні й затоки пересихають, з’являються коси на сотні метрів та стійкий запах водних рослин, що гниють на осушеній береговій лінії. Подекуди лежать сітки з мертвою рибою, яка не змогла вийти за водою.
У Розумівці, на новоствореному гігантському пляжі, суцільно вкритому ракушками, зустрічаємо Володимира. Він приїхав сюди велосипедом із Запоріжжя, бо хоче побачити усе це на власні очі: «Мій дід, коли живий був, розповідав, що Дніпро можна було перейти по косах. А тепер ось я іду й дивлюся». За прибережними рослинами й очеретом добре видно, яким тут був рівень води раніше, — зникло 3-4 метри.
— Що про усе це думаєте?
— Вам цензурно чи як? Просто *** [кінець], по-іншому не скажеш. Я дивлюся, що у Херсоні, й не можу знайти слів. Там усе затоплює, нічого не виживає. Тут усе сохне, пісок і муляка. Це дві сторони медалі: з одного боку — гарний краєвид, а з іншого — то геноцид.
Далі команда Donbas Frontliner іде нижче течією Каховського водосховища. Стежте у соцмережах: Instagram, Facebook, Telegram
Текст: Альона Савчук; фото: Андрій Дубчак