Donbas Frontliner / Мешканці селища та військовослужбовець бригади, що несе службу на цій ділянці фронту
Мешканці селища та військовослужбовець бригади, що несе службу на цій ділянці фронту

Поки у телеефірах і на шпальтах передових видань тривають тривожні дискусії щодо ймовірності чергового вторгнення російських військ, біля можливого епіцентру подій панує дзенський спокій. У кращому випадку цими новинами не переймаються, у гіршому – про накопичення ворожих військ під кордоном не чули.

Селища Сизе і Болотене Станично-Луганського району Луганської області розташовані в топографічному куті між Росією і так званою “ЛНР”.

У Сизому навіть за даними Вікіпедії проживає всього 14 осіб, по факту ж – удвічі менше.

Donbas Frontliner / Селища Болотене і Сизе на мапі Луганської області
Селища Болотене і Сизе на мапі Луганської області

Тут несе варту окрема десантно-штурмова бригада ЗСУ. Найближчий “острівець цивілізації” – Станиця Луганська – за 20-30 км по бездоріжжю. Від окупованих територій та РФ наші землі відділяють водойми.

Край землі, кінець цивілізації. Мікросвіт, де всі – і військові, і цивільні – знають одне одного в обличчя, по іменах і діагнозах.

“Телебачення тільки російське. А тюнер поставити нікому – майстер боїться…”

У цих краях переважно триває затишшя. І його порушення сприймається значно більш болісно, ніж у тих регіонах, де бої тривають постійно.

Нещодавно у Болотене прилетіло декілька мін 122-го калібру, було пошкоджено три будівлі. Військові показують вирву від снаряду у лісовій посадці. Через те, що “прилетіло” в пісок, яма майже природно вписується в ландшафт.

Donbas Frontliner / Наслідки нещодавнього артилерійського обстрілу в районі Болотеного
Наслідки нещодавнього артилерійського обстрілу в районі Болотеного

“Сильний був обстріл, – бідкається баба Люба, мешканка села Болотене. – пару тижнів тому. 10 днів мене трусило, тіпало, я була на таблетках. Серце і все решта, хай йому грець! Але зараз минулося. Хата моя отам, так навіть до мене дрібні осколки долітали! Десь близько години тривало. Коли вщухло, я вилізла отак з хати, зирк – а вже темно було – і бачу, що щось горить…”

Горів сарай – детальніше про це розповіла пані Ольга із сусіднього Сизого. Вона соціальна працівниця гуманітарної місії “Проліска”, тож наслідки обстрілу їздила знімкувати на планшет.

“Побабахали, погралися, і припинили”, – емоційно переповідає події жінка. Розповідає, що пошкодили три будинки.

“Маслюка дім постраждав, Золкіних і Білоноженка. Вікна вибиті, стіни осколками пошкоджені, сарай у Білоноженка згорів майже весь – стіни тільки залишилися! Тепер треба буде відновлювати, кудись худобу дівати… Він сам живе. У нього корівка, і два бички, і баранів він трошки тримає. Тварини вціліли, добре, що вони у нього вільно паслися! Але їх дві доби не було, він їздив шукав їх”.

За словами пані Ольги, обстріли відбувалися і в першій половині дня, і ввечері.

“Почалося о пів на одинадцяту ранку. Ну години десь три… а потім тихо-тихо, далеко десь було. Потім зовсім вщухло. А в неділю десь годині о сьомій вечора. Десь години дві також. Ну, потім швидко все припинилося”, – пригадує жінка.

Donbas Frontliner / Мешканка села Болотене, яке потрапило під обстріл, пані Люба
Пані Люба – мешканка села Болотене, яке потрапило під обстріл

У селах живуть практично натуральним господарством. У всіх акуратно доглянуті городи, птиця, у багатьох худоба.

Телебачення ловить лише російські канали, для більшого вибору потрібна супутникова антена або ж тюнер Т2.

Але й це іноді не панацея. Подейкують, що ще влітку обіцяли встановити вишку в Попасній – тоді б українське телебачення добивало і на “ту сторону”. Однак поки це лише чутки.

“У всіх по-своєму… У мене проблема така – оце Т2 поламалося пів року тому. Ну, купила я нове – дали мені грошей, бо ж я нічого не отримую. Купила, а поставити немає кому, – скаржиться баба Люба. – Майстрові дзвонила пів року, він: «Я до вас не поїду! Я боюся, на*ер воно мені треба!» Ні, спершу він обіцяв… – від обурення Люба майже зривається на крик. – Блін! Тому нема у мене Т2. Ой, довго розказувати… це мої біди, проблеми…”

Donbas Frontliner / Звичайна антена ловить сигнал лише російського телебачення
Звичайна антена ловить сигнал лише російського телебачення

Жінці непереливки, адже попри вік 64 роки, вона не отримує пенсії.

“Бо замало стажу! Бо я пахала без трудової, жертва перебудови б**дської! – гірко сміється вона. – Ой бляха муха!.. Бувало, допомагали якісь фонди. Зараз уже ніхто нічого. Тепер, оскільки я головна потерпіла, приїздить із Києва іноді капелан Віктор Миколайович Радченко зі своїми «божественними». Ось він мені допомагає. Привозить продукти, те-се… Із дровами допомагає – ту зиму і попередню… А так би хана…”

Окрім себе, пані Любі доводиться годувати хворого брата, в якого нікого, крім неї, немає.

“Він… як сказати… на голову хворий. Уже 15-й рік. Була в нього жінка, але не знаю, де ділася. Ну, він там з дровами допомагає… але ж його годувати треба! Ніхіра не соображає, а жерти просить!. Ой… кошмар! Та, навіщо воно вам треба!” – махає рукою жінка.

Donbas Frontliner / Вид на окуповану територію Луганщини
Вид на окуповану територію Луганщини

ПРО НАКОПИЧЕННЯ ВІЙСЬК НА КОРДОНІ ЖІНКА НЕ ЗНАЄ: “ЧЕСНО КАЖУЧИ, В ПОЛІТИЦІ Я НЕ ДУЖЕ!”

Задумливо рахує вголос односельчан. За її підрахунками, у Болотеному живе 14 людей. Дітей немає.

У сусідньому Сизому нараховують всього семеро душ.

“Де краще – тут чи в Луганську? А хто його зна…”

Місцеві раді увазі та нагоді поспілкуватися. Бабушка Валя з Сизого говорить колоритним суржиком і активно жестикулює, згадуючи обстріл: “Не зрозуміти, чи свої своїх стріляють, чи хто! Воно оказуєца… і в Болотінкє там згоріло, і окна повильотували в людей, і всьо на свєтє! У нас, слава Богу, обійшлося. Воно якось отак от… – розводить руками. – То як оні перший раз бахнули, оні ім отвєтку дали, і ті замовчали! Нічого не зрозуміло – чи свої своїх розбивають, чи що…”

Donbas Frontliner / Мешканка прикордонного села Сизе бабушка Валя
Мешканка прикордонного Сизого – бабушка Валя

У Сизому інфраструктура у стилі “мінімалізм”. Двічі на тиждень приїжджає магазин, двічі на місяць – “соціальна маршрутка“, що безкоштовно возить людей до Станиці Луганської. Там вони отримують пенсії і закуповуються. Медична допомога також там – у випадку чого, викликають “швидку” зі Станиці.

Із джерелами інформації – та сама біда, що й у Болотеному.

“Росія-1″, і більше ніяких каналів! Маленький такий телевізор! Нічого в мене немає (тюнера Т2). Антена кімнатна, вона погано бере. Оце і дивлюся один канал. То «Мужскоє-Женскоє», то «Пусть говорят»…” – розповідає пані Валя.

Donbas Frontliner / Рудий кіт сидить на подвір'ї мешканки Сизого
Рудий кіт сидить на подвір’ї мешканки Сизого

Про ризик наступу вона не чула. Більше переймається тим, що був закритий КПВВ (через карантинні обмеження), і тим, що зараз там зробили “стрічку, як у аеропорту” (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України встановило нові модулі з інтерскопами та комфортним простором для очікування).

“Ну, слава Богу, хоч щось зробили!” – сміється співрозмовниця.

На окупованих територіях залишається її родина.

“Мама в мене тут все життя прожила, я ж тут народилася. Потім роботи не стало – я поїхала в місто працювати. Ну а потім мама старенька стала, і я приїхала її доглядати. Оце вже п’ять років, як її немає, і я тут так і застрягла! А це може раз на місяці три-чотири поїду в місто, провідаю своїх, там у мене чоловік і дочка живуть. В Луганську, ага”, – пояснює Валентина.

Де краще? А хто його зна! Я звикла тут, я і народилася тут. От хоч і там я довго прожила, майже 40 років, а все одно тягне в своє селище!..”

“Нам би, щоб все це пошвидше закінчилося! Але воно не закінчиться ніколи…”

Навколишні землі рясно заміновані, безпечним є лише один напрямок. Минулого року тут була сильна пожежа – про це нагадують обвуглені кістяки соснового лісу. Нещастя стало джерелом дрів. Тут “у тренді” триколісні велосипеди з причепами, якими люди їздять по дрова.

Donbas Frontliner / Мешканець Сизого везе додому провіант
Мешканець Сизого везе додому провіант

І майже всі мають зв’язки по той бік КПВВ.

“Ми думали, що все… пів села згоріло, пів села лишилося, – згадує бабуся Валя. – Куточок оцей лишився. А то все там погоріло. Але там же ж військові стоять! Ну, міни – штук 7 чи 8 вибухнули… Пожежники туди вниз спускалися, щоб же ж пожежа сюди не йшла. Машина – попереду лопата така… проїхав – нічого! Машина слідом їхала – отак звернула! – отак, грамочку! – і підірвалася! Трохи постраждав хлопчик із ногою. От сюди нам хлопці дозволили ходити. Сюди можна, в цю сосну. А туди – ні. Ані тут, ані туди, ані на луг. Сказали – ваша тільки дорога. Нікуди зайвого кроку не робіть!

Donbas Frontliner / Табличка про мінну загрозу обабіч сільської дороги
Табличка про мінну загрозу обабіч сільської дороги

Як і в сусідньому Болотеному, дітей тут немає. Донедавна був один хлопчик, але родина переїхала до міста. По сусідству жила жінка, що писала вірші і читала їх усім. Та нещодавно виїхала і вона.

“Як почалися обстріли, багато людей виїхали, – говорить бабушка Валя. І зізнається, що теж збирається виїздити. Куди? Туди, де рідні.

“Вік уже такий – 74 роки… до родини треба. І шкода, звичайно… Все життя тут прожила, і дитинство, і все. Іноді як згадаю…

НАМ БИ, ЩОБ ШВИДШЕ ЗАКІНЧИЛОСЯ.

Я іноді новини по радіо слухаю, моя думка – напевно, ніколи це не закінчиться. Жодного толку, жодних зрушень, нічого немає”.

Donbas Frontliner / Бабушка Валя пиляє дрова для пічки
Бабушка Валя пиляє дрова для пічки

Військові допомагають місцевим. Пригощають солодощами, рубають дрова. За потреби – наприклад, якщо піднімається цукор, – ті звертаються до військових медиків, аби не їхати до Станиці.

“Хлопці військові приходять – вам щось допомогти? – переповідає господиня. – Я кажу: «Хлопці, якщо ви будете допомагати бабці, то бабця як сяде, так і все – капці! Треба бабці рухатися!» Вони сміються!.. А що ж, треба рухатися!”

Росія звідси – за 2 кілометри навпростець. До війни ці місця були раєм для любителів полювання та риболовлі. Однак зараз риба і звірина у відносній безпеці – якщо не рахувати ризиків “прильоту”, то охочих їх з’їсти суттєво поменшало.

“В разі чого – в яму стрибнемо”

На наступному подвір’ї подружжя саме заганяє гусей, “щоб вони не курликали, бо дерибанять все на світі”.

Господиню також звати Валентина, її чоловіка – Георгій. Вони спілкуються чистою російською і соромляться фотографуватися – мовляв, виглядають не найкращим чином.

Donbas Frontliner / Місцеві жителі тримають господарство, зокрема гусей
Місцеві жителі тримають господарство, зокрема гусей

Кажуть, що “стріляли давно”, і вони не в курсі ані причин перестрілки, ані виду озброєння. І що в разі обстрілу не мають куди ховатися.

“У нас підвалу немає. У нас там, де вода качається, насос, я казала: у разі чого, в яму стрибнемо! – сміється жінка. – Тут самі студенти, як я кажу! Не пенсіонери, а студенти!”

Українські канали їхній телевізор також не показує – дарма, що є відповідна приставка. Про накопичення військ не чули.

“Мобільний інтернет іноді ловить. От вчора прямо так добре був! А потім пропадає. Антена, напевно… Сьогодні хвилина – щось дивишся, потім хоп – нема! А антена тут далеко, ми на самому відшибі”, – розповідає Валентина.

Взаємини з військовими тут також обмежуються темою дрів.

“Дрова ми возили, сонечко світило. І йдуть двоє хлопчисьок. І я питаю: «Хлопці, а яким ви спортом займаєтеся?!» Вони кажуть: «А який вас влаштовує?» Я кажу: «Сокиромахальний спорт!» – «Так що, цю купку дрів порубати? Без проблем!»” – розповідає жінка.

Тут також тішаться комфортному КПВВ, адже чоловік їздить до Луганська навідувати доньку.

Donbas Frontliner / Українські військові йдуть вулицею
Українські військові йдуть вулицею

Свого часу тут наробив шуму сусід Саша, який займався таким популярним народним промислом, як полювання на металобрухт. І так захопився, що виліз на лінію вогню. Георгій розповідає, зриваючись на сміх:

“Саша – шахтар! Кажу – тобі 75 років, а розуму – як у мушлі! Ти, б***, якого хріна зі своїм міношукачем попер туди?!. Він на ньому помішаний! А потім він розповідає… якщо він брехав, брешу і я! Ніби з гори снайпер, котрий стріляв, прийшов, і розповідає: «Я в тебе не сім разів стріляв, а три! І я стріляв, щоб ти зрозумів: стріляють – уходь! Я від вуха в пів метра з одного боку кулю, падла, і з другого, а третя – над головою! А ти говориш, уже сім!”

Господар із захватом розповідає про розкішні улови минулих часів:

“Пів години постояв – дві качки! Більше тобі не треба! Раніше тут було – взагалі! Тут стільки рибалок було, стільки людей їздило – море! А коли гриби починалися тут – автобусів!.. Люди їздили!..”

“А сьогодні в нас був магазин”

З двору пані Ольги із гавкотом вилітає одразу кілька псів. Однак вони виявляються приязними і комунікабельними. Як і господиня, що виходить за ними.

Donbas Frontliner / Мешканка Сизого пані Ольга біля свого подвір'я
Мешканка Сизого пані Ольга біля свого подвір’я

“А у нас сьогодні був магазин, сьогодні середа! – тішиться жінка. – Вона двічі на тиждень приїжджає – Лєна. Молодець, що вона до нас їздить, не кидає. Всі продукти привозить, кому що треба. Хлібчик, цукрик, маселко, печивко, цукерочки… У мене корова. Гуси в мене. Курі. Індик з індичкою. І от собаки. І дев’ять кицьок. Вони ж покотилися, поховалися, а я і не бачила! А в них уже очі відкриті… Ну, куди їх дівати, все, нехай живуть!.. Весело, одне слово, нам!”

На кухні, куди вона нас запрошує погрітися і покуштувати домашнього молока з печивом, ще один мешканець – їжак. Він зимує в картонному ящику. Тварину врятував чоловік від собак і забрав на реабілітацію.

Donbas Frontliner / Ольга пригощає репортерів Donbas Frontliner домашнім молоком
Ольга пригощає репортерів Donbas Frontliner домашнім молоком

“Рибку йому свіжу подавай, м’ясо йому давай! Печіночку! – коментує жінка смакові вподобання колючого гостя. – От маршрутка поїхала – привезла йому два кілограми кільки мороженої! Оце от корові запарюю каструлю, собакам варити ставлю! А там іще собака залишилася… ротація ж пройшла, і дівчинка залишилася. І привела трьох цуценят. У домі іншому. Ну, хлопчика я прилаштувала, а двох дівчат – ніхто ж не візьме! І ходжу годую. Мені шкода. Оце наварила своїм, і їм туди несу. І кота ще на додачу!..”

Їжак з селища Сизе

Її розповідь обриває телефонний дзвінок. Телефонують з роботи. Відповівши на дзвінок, вона представляє тварин:

“Кіт Прапор, кіт Максик. Кота так назвала доця. «Мамко, ми ж на квартирі живемо, нам хазяйка не дозволяє тримати кота, я тобі привезу на деякий час!» Цей «деякий час» – уже шість років! А от Чіта біла бігає – мамка, хай в тебе побуде, потім заберем! Корова пасеться – оно там! Сіна мало в цьому році накосили, купувати дорого… А пацани також проходять – «Хлопці, не проходьте мимо! Давайте на молочко!»”

Donbas Frontliner / "Бойовий телевізор"
“Бойовий телевізор” на кухні пані Ольги

Пані Ольга – чи єдина наша співрозмовниця, що дивиться українські канали. Хоча її телевізор на кухні явно знав кращі часи. Попри травмований вигляд, він працює.

“Ми для інтернету «болванку» повісили! – розповідає хазяйка. – По роботі мені потрібно. Ловить, усі канали! І по супутнику, і так показує! І Росію ловить…”

Господиня бідкається – незабаром приїдуть у гості діти з Харкова, а прибирання досі не зроблене. Намагається відігнати від столу собак – безуспішно. Прощаємося, дякуємо, і йдемо на позиції.

“На позиціях – як удома. Ворога зустріти готові”

Вояки частують кавою та проводять екскурсію. Переживають, аби боронь Боже не виклали фотки, де руки в кишенях чи не акуратно застібнута каска.

Donbas Frontliner / Військовослужбовець 79 одшб на блокпосту
Військовослужбовець на блокпосту

На позиції умови “люкс” – баня, столик і лавочки надворі, імпровізований спортивний майданчик. Окопи ретельно обшиті деревом.

“Лопата – друг солдата!” – жартують десантники.

Donbas Frontliner / Вечір напозицях десантників
Вечір на позиціях десантників

“Це їхня реакція на “Байрактар“, – коментує нещодавні обстріли пресофіцер Олександр на псевдо “Мурзілка”.

“Для них використання такої зброї – це як грім серед ясного неба. Вони знали, що ця зброя у нас є, де вона знаходиться, знали її можливості. І бачили практичне використання “Байрактарів” у війні з Нагірним Карабахом. Тоді все закінчилося за 44 дні. Але

ВОНИ НЕ ДУМАЛИ, ЩО У НАС ВИСТАЧИТЬ ЯЄЦЬ ВИКОРИСТАТИ “БАЙРАКТАРИ” ЗА ПРЯМИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ.

Вони кричать «порушення, порушення». Порушення повітряного простору не було. Ми літали на нашій території, у нашому повітряному просторі – без порушення, перпендикулярно, грубо кажучи. Ми нікуди не заходили. А те, що ми дістали – це називається «можливості нашої зброї». Будемо чекати, коли цих «пташок» буде більше, ці «пташки» будуть закривати нас”.

Donbas Frontliner / Прес-офіцер 79 огшб Олександр
Прес-офіцер Олександр

Андрій з позивним “Дрон” запевняє, що тут все спокійно. Це його перший контракт і перша ротація, до того боєць працював за кордоном. Говорити з журналістами соромиться.

“З першого разу було трошки страшнувато, непривично. Зараз уже нормально – як вдома, можна сказати”, – коментує враження від служби.

У зоні їхньої відповідальності – шлагбаум “хенд-мейд”, який піднімають і опускають за потреби. Прокопані “нори” відводять від дороги вглиб посадки.

Donbas Frontliner / Біля блокпосту
Біля блокпосту

Бійці розповідають: за великим рахунком, починаючи з подій у Дебальцевому 2015 року, лінія розмежування суттєвих змін не зазнала, тож

ОБИДВІ СТОРОНИ ЗА ЦІ РОКИ ДОБРЕ ВИВЧИЛИ ВСІ ВОРОЖІ ПОЗИЦІЇ.

По той бік, на території РФ, також є укриття.

“Раніше були викопані фортифікаційні споруди, вони ще залишаються, – каже Олександр. – Її раз викопати – вистачає надовго! Тут чотири кілометри до кордону. Там у них є маленьке стрільбище, яке вони використовують, чутно буває. І на самій границі чутно бронетехніку, яка патрулює влітку. Було таке, що гелікоптер над річкою пролітав. Тому що річка Деркул і є самою границею. Ну, зараз гелікоптери не літають, але техніка – БРТ чи бронетранспортер – патрулює дуже часто”.

Donbas Frontliner / "Дрон" доповідає по рації ситуацію на посту
“Дрон” доповідає по рації ситуацію на посту

Тут, на відміну від цивільних, в курсі новин і загроз. Запевняють – готові гідно зустріти ворога.

“Якщо, не дай Бог, якась тривога, то всі люди, які на цьому опорному пункті, займають свої місця згідно з бойовим розрахунком. Ми – бойова позиція, яку займають у випадку тривоги. Воїни ведуть постійне спостереження. Ті позиції, що ми охороняємо, під нашим вогневим контролем”, – пояснює Олександр.

“Звичайно, чергові, які несуть службу у складі цих точок, доповідають про всю підозрілу, незвичайну активність. Наприклад, шум машини, крики чи п’яну стрілянину. Це все фіксується, і ми можемо робити висновки, що відбувається”, – запевняє пресофіцер.

Наголошує: зараз найголовніше – вміти і проводити інженерні роботи: “Вся робота – будуємо, копаємо. А воюємо – 1%”.

Donbas Frontlienr / Інформаційні таблички-застереження на блокпосту українських військових
Інформаційні таблички-застереження на блокпосту українських військових

…А поки військові ведуть війну з окупантом, мешканці крихітних хуторів на краю світу борються за власне виживання. Відновлюють пошкоджені будинки й кошари, вгамовують хворі серця таблетками, доживають до пенсій і наступних маршруток “до цивілізації”.

І здебільшого не цікавляться політикою. Однак дуже добре знають режим роботи КПВВ.

Donbas Frontliner / Хвостаті улюбленці, що живуть біля військових

Олена Максименко, Андрій Дубчак, Єва Фомичева з російсько-українського фронту, Луганська область, грудень 2021 року.

(Donbas Frontliner для Новинарня)

Підтримайте польову роботу Donbas Frontliner на Спільнокошті: https://biggggidea.com/project/donbas-frontliner-spilonosht/

Та обов’язково підписуйтесь на наші мережі: heylink.me/donbasfrontliner

Міжнародний Фонд Відродженн парнтер проєкту Donbas FrontlierЄвропейський Союз проєкту Донбас ФронтлайнерDonbas Frontliner logo

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.