Текст: Олена Максименко; Фото: Данило Дубчак
![FuMi Caffee в Харкові.](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-1-jpeg.webp)
Серед зраненої Салтівки в Харкові б’ється щире японське серце. Воно не питає, хто ти і звідки, лише що тобі сьогодні смакує. Це FuMi Caffe – заклад, де годують безкоштовно. Благодійне кафе започаткував Фумінорі Цучіко – 76-річний волонтер з Японії, який приїхав в Україну на початку повномасштабного вторгнення Росії.
![Працівники розливають напої для відвідувачів.](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-2-jpeg.webp)
“Якщо ви в кафе, то займайте чергу!” – кажуть люди на вулиці.
Годують тут з 11:30 до 15:00, однак черга формується вже за дві години до відкриття. На лавці горобцями повсідалися підлітки, трохи осторонь – літні люди.
Кафе існує на благодійні кошти друзів і земляків Фумі. Всередині багато українських і японських прапорів, на стінах – подяки і фото. Зокрема, фото Фумінорі Цучіко з президентом Володимиром Зеленським.
“О так! – жваво відповідає японський волонтер на запитання, чи подобається йому в Україні. – Я живу в Харкові два роки. О, я не повернуся до Японії”.
![Портрет Фумінорі Цучіко](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-3-jpeg.webp)
Приїхавши сюди, він “спалив мости” – продав своє житло, а гроші вклав у допомогу людям. Фумі спілкується сумішшю англійської і української, і в певний момент стає ясно, що наших питань він не розуміє вповні. Просто вивчив декілька фактів про себе, які можуть цікавити медійників, і озвучує їх.
На кухні пораються двоє кухарок – Марина та Олена. В рукавичках і шапочках, усе приладдя буквально блищить – санітарні норми тут шанують.
![Пані Марина показує ідеально чисту кухню закладу.](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-4-jpeg.webp)
“До тисячі, буває, і більше, – говорить Марина про кількість людей, яких годують за день. – Сьогодні у нас гречаний суп, рис, пшенична каша, перловка з м’ясом, курка”.
Вона розповідає – Фумі приходить сюди щодня: “Без вихідних, без прохідних, лікарняних…”
Мовний бар’єр заважає хіба медійникам, місцеві ж давно пристосувалися – десь повивчали слова з мови одне одного, десь вдаються до гугл-транслейта, десь знаходять порозуміння “на пальцях”.
Більшість гостей – місцеві, однак не бракує й переселенців з більш гарячих Куп’янська та Вовчанська.
![Відвідувач смакує їжу в кафе.](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-5-jpeg.webp)
“Кожну суботу у нас “дитячий день”, – розповідає Марина. – Іграшки, пакуночки з солодощами: яблучко, мандаринка, цукерки, печенюшка. Фасуємо в кульки, і дітки приходять. Сік, йогурт – що є, то і даємо”.
Меню складається зазвичай із того, що наразі є в доступі. Блюдами японської кухні Фумі нових друзів не частував, надає перевагу українській. Марина зі сміхом розповідає, що він обожнює борщ та картоплю, натомість суші не любить, рибу не вживає: “Він там, мабуть, вже наївся японської їжі, тепер їсть українську”.
![](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-6-jpeg.webp)
![](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-7-jpeg.webp)
Борщ тут готують, справді, особливий. Відвідувачі, які чекають на свою чергу поїсти, неохоче розповідають про себе, однак не шкодують слів, аби похвалити кухню:
“Борщ дуже смачний завжди готують, – говорить гостя закладу. – Я за борщем. Гороховий суп – перше дуже смачне готують”.
Хвалять і рівень обслуговування, мовляв, і чистота, і привітний персонал.
Хтось приходить зі своїм посудом забирає їжу додому, хтось обідає в кафе.
![](https://www.frontliner.com.ua/wp-content/uploads/2024/03/image-8-jpeg.webp)
Одна людина не може врятувати світ, зцілити всіх поранених або ж зупинити війну. Однак може допомогти бодай частині тих, хто в скруті. Наприклад, нагодувати свіжим гарячим обідом. Як той маленький равлик, що повзе на вершину Фудзі.