Текст: Єва Фомичева. Фото: Нікіта Грива, Єва Фомичева
В теплу пору ця місцина схожа на чарівний ліс: пишні крона багатолітніх дерев, спів птахів та плетіння винограду зустрічають незабаром як звертаєш з гамірних міських вулиць. Взимку все трохи прозаїчніше, однак не менш казково. Тут, поміж давніх дубів Байкової гори та комплексу будівель старого Бактеріологічного інституту, облаштувався притулок «Хатуль Мадан» – місце прихистку для тварин, які постраждали від війни.
«Стало зрозуміло, навіщо були гроші в тумбочці»
На ґанку з вигляду невеличкої будівлі нас зустрічає волонтерка Катерина Дубровська. Дівчині 25 і, жартуючи, вона каже, що не знає, як тут опинилась.
«Взагалі я філолог української мови, за другою освітою – педагог, а за третьою ще й юрист, – розповідає вона. – Взагалі не цим мала займатись в житті».
Історія «Хатуль Мадан» розпочалася у перші місяці повномасштабного вторгнення. Під час евакуації Київщини виявилося, що місце у столичних притулках закінчилося – тварин, які залишилися без господарів з різних причин, була незлічена кількість.
«Стало зрозуміло, навіщо були гроші в тумбочці. Тож ти просто береш і робиш, тому що ніхто інший цього не зробить», – пригадує Катерина.
Спершу волонтери розмістили евакуйованих чотирилапих на одному з господарських складів КПІ (Київський політехнічний інститут – ред.), звідки згодом перебралися до нового приміщення на території Бактеріологічного інституту, де працюють вже рік.
«Перші наші стелажі були зроблені з фанерних дошок, обтягнутих сіткою-рабицею. Але це працювало. У нас був заїзд з Херсону і ми зробили на них 70 посадкових місць. А ось, як це виглядає зараз», – проводить екскурсію притулком Катерина.
Зсередини приміщення виглядає в рази більшим, аніж видавалося знадвору. Довгий коридор з понад десятком дверей, полиці різного збіжжя, іграшки, повідки та одяг. З дальніх кімнат доноситься лункий гавкіт, ніби пси змагаються, хто гучніше.
Котябрь та контузії
«Хатуль Мадан» постійно має поповнення. Більшість із хвостиків, які потрапляють сюди – евакуйовані із зон активних бойових дій, чимало тварин з Херсону та прилеглих населених пунктів, які постраждали внаслідок підриву російською армією Каховської ГЕС, також залишаються ті, кого знайшли на Київщині після деокупації регіону.
«У нас був місяць Котябрь, коли ми приймали всіх котів, яких нам давали. Ніби десь стояв Бог і слухав, – розповідає Катерина. – Дружківка, є мати з кошенятами, якщо ми вам привеземо, ви ж не проти? Або хлопці з Часового Яру: нас тут перекидають на іншу позицію і тут є кішка. Скільки кошенят? Шість. Б*яяяяя, треба треба брати. І так весь місяць».
Останні пʼятеро котів, яких волонтери забрали з Херсону, втратили господаря внаслідок ворожого обстрілу:
«Він там пережив все – і Крим, і Рим, і Каховку. А от щільний обстріл був і накрило хату разом із ним».
Серед вихованців притулку багато «хвостиків» із контузіями. Обстріли, під які потрапляли тварини, залишили свій непоправний слід. Відтак, на місці завжди є черговий, який особливо уважно слідкує за станом таких підопічних.
«Жокей – просто любка, він м’який, спокійний, але коли на руках. Коли обстріли, він по вольєру літає допоки не підійдеш і не обіймеш. Потім все, мурчить спокійно на руках, але все одно буває щось йому «стрільне» і він мчить ховатися, як куля», – розповідає волонтерка про одного з котів, врятованого з Лисичанська.
Є тварини, які на тлі гострого стресу починають кидатися, що навіть досвідченим ветеринарам складно впоратись.
«Існує, навіть, процедура з дитячим заспокійливим, яке дають і епілептикам, і тваринам, які дуже погано переносять стрес. Вночі, коли обстріли, у нас конвеєрний обхід всіх собак. А потім ми прийшли до системи, коли можна дати їм по ложці паштету і вони заспокоюються, тобто «собака Павлова» працює сама на себе. І справа не в тому, що ліків шкода, це не так. Але якщо вона попустилася від паштету, то чом би й ні? Їм просто увага потрібна», – пояснює Катерина.
Водночас є й такі, що абсолютно не реагують на близькі вибухи. У притулку мешкає пес із кличкою Малиш, який раніше «служив в артилерії» – подорожував разом із розрахунком САУ (самохідна артилерійська установка – ред.).
«Є, навіть, відео, де хлопці готуються до пострілу і пес чалапає як ні в чому не бувало. Він не переживає за постріл, він здебільшого переживає, бо знає, що там його люди», – розповідає волонтерка.
Черчиль, Куражок та «літературні творіння Сапфо»
Клички підопічних «Хатуль Мадан» – окреме мистецтво. В сусідніх боксах тут британський премʼєр-міністр Черчиль, лавкрафтівський Азатот, письменник Камю та давньогрецька поетеса Сапфо.
«А ось це – Лакі, – Катерина показує на триколірну кішку, яка суворо визирає з-за аркуша з даними. – Вона приїхала до нас о 20:00 рівно рік тому. В неї немає вушка, хвоста немає, і коли всім брали аналізи, коли у всіх котів була реакція, наче це останній раз в житті, вона сиділа з виглядом «Рєбята, якби ви знали, що я пережила». Вона вже абсолютно покірлива долі кішка».
Неподалік – котик Черчиль, який втратив око, уважно спостерігає. Але Справжній красунчик, вважає Катерина
Крізь скло ще одного боксу зацікавлено визирає руденько-біла мордочка котика, якого лагідно називають Куражок.
«Коли він приїхав до нас, то на ньому була бірка, як на ключах, із написом «Курага». Це рідкісний випадок, коли у котів, які сюди потрапляють, є власні імена», – розповідають нам.
Куражок, попри надзвичайно милу зовнішність, самодостатній та характерний кіт, який вимагає до себе поваги.
«Якщо ти його не поважаєш, він одразу це розуміє і робить так, що ти все життя будеш його боятись. Ось бачите зварювальні рукавиці? Це щоб брати Курагу та вичесувати», – каже Катерина.
На гамаках у вольєрі відпочивають двоє кошенят, щойно бачать нас – виявляють неабиякий інтерес. Їх керівниця притулку лагідно називає «літературними творіннями Сапфо» (саме таку кличку має мама-кішка). Пухнастих бешкетників до притулку передали військові.
«Ми по фото побачили, що у кошенят, схоже, нежить. Попросили, щоб хлопці виклянчили у медика свого фізрозчин і покапали носики. І знаєте, коли їх забрали – це були ідеально здорові кошенята. Після цього я впевнена: якщо їм котів довірити можна, то і країну точно», – зауважує Катерина.
«Не піпай»
На закритій частині подвірʼя притулку Вадим вигулює та годує смаколиками вісьмох песиків. Частина з них – врятовані з Бахмута та Часового Яру.
Брюсі, яка найбільше з усіх подає голос, потрапила до «Хатуль Мадан» зовсім малим цуценям. Вадим розповідає, що її вигодовували з пляшечки і тривалий час вона зростала серед людей. Коли підросла – вступила до зграї з рештою собак та відтоді залишили жити з ними.
Дехто з псів насторожено ставляться до чужих, та більшість все ж одразу біжать грати в надії завоювати увагу.
Повертаємось в будівлю притулку. На одній із шафок погляд привертає жовта табличка із написом «Не пипай! Опасно за живота». За словами працівників притулку, її знайшли ще на минулій локації та відтоді це стало улюбленою фразою.
«Не піпай» – пояснює все. Я пропіпав котів – що це може означати? Що я дав їм таблетки, обробив від глистів тощо. Піпать – це чудове слово, а по-болгарськи це означає не чіпайте, небезпечно для життя», – пояснює Катерина.
Крім котів та собак, «Хатуль Мадан» опікується й гризунами – кроликами та пацюками.
Білі лабораторні щури приїхали з Ірпеня. Під час бойових дій зоомагазин, де їх лишили, зазнав руйнувань. Гризуни вилізли з клітки і певний час непогано себе почували серед безлічі різного корму.
По сусідству з ними живуть ще двоє пухкеньких пацюків, яких прозвали синами Сатани через червоні очі та сірі шубки. У клітці нижче – кролики Шаурма та Варєжка.
«Палац науки» та біорозробки
Історія місцини, де розташований притулок, починається з 19-го століття. Спершу нею володів учасник Наполеонівських воєн Сергій Байков, який після своєї відставки оселився у Києві і придбав хутір за річкою Либідь. Після смерті воєначальника земля відійшла до військово-інженерного відомства, а зрештою її взяло в оренду “Товариство для боротьби із заразними хворобами” з метою побудови Бактеріологічного інституту. Роками пізніше було зведено й інші будівлі комплексу – притулок для хворих, склади, стайні, майстерні та інші приміщення.
У стінах Бактеріологічного інституту виготовляли вакцини та ліки, шукати нові методи боротьби з хворобами та навчали лікарів. Будучи однієї з найкращих, установа свого часу отримала назву «Палац науки».
«Найцікавіше те, що тут тестували вакцину від сказу, яку ми застосовуємо зараз. Історія зробила коло», – розповідає Катерина.
Два приміщення, в яких нині розміщується притулок «Хатуль Мадан» – це колишня стайня та будиночок для прислуги. Комплекс колишнього інституту має статус памʼятки архітектури і, за словами Катерини, це рятує від забудови.
«Якби цей статус зняли, то ми б вже звідси поїхали, тому що тут все забудували б точно», – резюмує вона.
В теплу пору вздовж притулку квітнуть троянди – їх тут росте 8 сортів. Хто саме влаштував квітник орендарі не знають, однак захоплюються такою красою. Крім того, на цих схилах мешкають чимало птахів:
«Тут багато червонокнижних тваринок, комах. Вяхирі (Припутень) – чули взагалі про таке? А горлиці? Це голуби такі гарні, перекачані, – сміється дівчина. – Сови є, а солов’ї – як у Шевченка, заливаються… А соловейко в темнім гаї сонце зустрічає. Так і тут, о 5-й ранку реп-батл влаштовують».
Втім є і труднощі, як от відсутність дороги, – лише ґрунтовий підйом, який у негоду перетворюється на суцільне болото.
«Є багато «але», та ми вчимося з ними боротись», – підсумовує Катерина.
Сьогодні притулок «Хатуль Мадан» став домівкою та порятунком для 130 котів, 52 собак, 11 пацюків та 2 кроликів. Частина з них поки що лікуються та відновлюються, частина просто відпочивають на мʼяких лежанках та гамаках. Та всі як один чекають на люблячого господаря, який піклуватиметься та даватиме чотирилапим свою любов.
Якщо ви давно мріяли про пухнастого друга, можливо, це і є та сама можливість.
*Хатуль Мадан (חתול מדע) у перекладі з івриту означає «кіт-учений».