Фото & текст: Олена Максименко
Жертвами війни стають як люди, так і оточуюча їх природа. Лиманський ліс, якому за кращих часів пасували епітети “перлина Донбасу” або ж “легені Донеччини”, нині зранений і зболений, він горить майже щодня. Тепер ліс більше нагадує легені курця. Більша його частина замінована, через що немає можливості бодай приблизно оцінити завдані збитки.
Frontliner завітав до державного підприємства “Лиманський лісгосп”, поспілкувався з інженером лісового господарства, головним лісничим Валерієм Тітовим про те, як на тлі великої війни триває боротьба за порятунок лісу.
Лиманське лісництво є частиною Національного природного парку “Святі Гори”. Його унікальність, насамперед, у його рукотворності. Традиція насаджувати ліси в цих краях сягає ще XVIII сторіччя. Сусідні лісництва – Ямпільське і Дробишевське – переживають ті самі проблеми. Тітов пояснює: тут степова зона, або ж “зона ризикового землеробства”.
У погорілому лісі, як раніше, можна зустріти лося, кабана, косулю, зайця та лисицю. На відміну від домашніх тварин, диких ніхто не евакуйовує, а тікати з лісу, що є їхнім домом, звірині нікуди. А от людей тут стало набагато менше. У Лісництві там катастрофічний брак кадрів.
“Людей практично немає, – говорить Валерій Тітов. – У нас в лісництві в Дробишевському з лісової охорони робить один лісничий, помічник і все. І один робітник, але він не відноситься до лісової охорони. В Лиманському лісництві у нас лісничий, майстер лісу, помічник – три чоловіка. Ну а в Лісгоспі працюють також інженер з охорони лісу, я інженер лісового господарства і головний лісничий за сумісництвом. А до повномасштабного вторгнення у нас в лісгоспі робило до 100 чоловік. Багато хто повиїжджав, і повертатися не збирається”.
Коли працівники лісництва повернулися після звільнення Лиману, побачили руїну. Контора Лісгоспу була знищена, усе майно – розграбоване. Дещо вдалося знайти на покинутих позиціях. Але найбільш болючою втратою для господарства стала пожежна техніка – її рештки досі стоять у дворі лісництва. Тітов говорить, що лише за квітень було зафіксовано 42 пожежі, та вигоріло близько 200 гектарів лісу. Раніше лісники мали вежі спостереження, камери, власну техніку, і давали раду вогню самостійно. Зараз на допомогу приходить ДСНС, або ж гасять самі – лопатами. Тим часом з наближенням літа, пожежна небезпека зростає.
“На даний час і трактори потрібні, і протипожежні машини. Тому що треба ліс охороняти. У нас були свої машини. Ми заїжджали будь-куди, де б не горіло в лісі. І дуже ефективно тушили ці пожежі. Тобто від виявлення до ліквідації пожежі діяли дуже ефективно і проходило мало часу, щоб цю пожежу ліквідувати. В нас були вишки, а вони були оснащені телекамерами. Зараз немає нічого. У Дробишевому – вежа, вона взагалі розбита, спеціалісти сказали, що вона відновленню не підлягає. В Лимані тут стоїть вишка. Ми і закупили телекамери, але ж на даний час у зв’язку з військовими діями, ми не можемо причепити”, – розповідає Валерій Тітов.
Війна поряд
До повномасштабного вторгнення росіян одна пожежа могла знищити 0,03 гектара лісу. Зараз, звісно, масштаби інші, однак навіть оцінити їх складно.
“Збитки ми ще не рахували, тому що ми працюємо тільки по розмінованим ділянкам, у нас рубки, – пояснює Тітов. – Спершу сапери МНС, чи військових ми просимо, проходять певні ділянки лісу, і тільки потім ми йдемо на ці ділянки. У нас розміновано на даний час десь 740 гектарів. А всього у нас лісгосп 27123 гектара. Тобто крихітна частина”.
Один із лісників, колега Валерія, загинув у лісі підірвавшись на міні. Місцеві, хоча й звикли до загроз війни і часто нехтують правилами безпеки, все таки у ліс намагаються не ходити. Та й грибів і ягід, що приваблювали раніше людей, зараз не густо – рослинність не відновилася після бойових дій.
Трапляється, що на розміновану ділянку “прилітає”, і вона знову стає небезпечною зоною, що вимагає перевірки фахівців. Більшість насаджень тут – сосни. На відміну від листяних дерев, сосна гине, якщо їй відірвало верхівку. Вона засихає, і в ній заводяться шкідники. Якщо таке дерево вчасно не спиляти, шкідники можуть загрожувати здоровим, але ослабленим деревам. На розмінованих ділянках роблять матеріально-грошову оцінку, аби спиляти її. Спиляні дерева потрапляють на пилораму.
Допомогу лісникам Донеччини надали польські колеги – у складі гуманітарної допомоги, що вони передали, була форма, а також тактичні аптечки. Майстер-класи з використання останніх провели фахівці ДСНС та військові.
У кабінеті, де ми спілкуємося, міні-колекція небезпечних знахідок Лиманського лісу. Серед них касетний боєприпас, снаряд від “Урагану”, тубус від протитанкової ракети. На стіні – подяки від військових.
“Ну… мабуть допомагаємо трошки”, – загадково відповідає лісник на питання про підстави для такої подяки.
Дитсадок для дерев
Ліс місцями скидається на кладовище дерев. Молоді стрункі сосни з ампутованими верхівками повільно всихають. І таких ділянок, принаймні на око, тут переважна більшість. На узбіччі дороги – знищена капличка та недобудований туристичний комплекс. Простір, що задумувався як місце для відпочинку серед природи, тепер нагадує кадри з фільму про апокаліпсис.
“Я з армії в 96-му році сюди приїхав, – зітхає Тітов. – Скільки тут посаджено, скільки догляду, скільки всього, і це дивишся на все це… Це дуже важко”.
Попри те, що бойові дії не вщухають, лісники намагаються реанімувати ліс. Ще до повномасштабного вторгнення у лісгоспі запустили лісонасіневий центр. Для того, аби шишка перетворилася на саджанець, потрібен рік. Потім можна пересаджувати в г’рунт. Саджанці не встигли вирости, однак “соснові яслі” вдалося евакуювати до Львова. Зараз львівські колеги допомагають лиманським із саджанцями.
“По весні ми близько 40-ка гектарів посадили, – з гордістю говорить Валерій. – Садимо сосну звичайну. Ми сподіваємось, що все буде добре”.