Текст: Олена Максименко; Фото: Данило Дубчак, Олена Максименко
Вона втомлено сміється і п’є каву. Настя Конфедерат, оператор і зовнішній пілот БПЛА, “літає” здебільшого ночами. День – на спілкування, залагодження робочих питань, і, якщо пощастить, на відпочинок. Ми зустрілися у парку Харкова між обстрілами та постійними сигналами тривоги. В силу специфіки служби, вона не може називати підрозділ та подробиці своєї роботи. Спілкуємося про її досвід війни, а також про “армію здорової людини”, яку може будувати кожен, хто туди приходить.
Настя – мандрівниця, до війни постійно подорожувала, зокрема автостопом. Мандрами ж зцілювалася після повернення з фронту в 2015 році. Працювала здебільшого на фрілансі, займаючись музикою, фото і відеозйомкою, а також тренеркою у спортзалі. Під час великої війни була поранена, після відновлення повернулася в стрій.
Frontliner: – Яким був твій досвід на початку війни?
Н. Конфедерат: – В АТО я почала шукати застосування своїм навичкам. У мене вища географічна освіта, і я дуже непогано знаюсь на картографії. Ходила по мобілізаційним центрам, пояснювала, наскільки важливе розуміння географії, орієнтування, читання карт, розуміння, як карта перетворюється на реальність, або реальність на карту. Побачила дуже багато невігластва – дівчинка прийшла, щось втирає про карту. Дівчинка – значить будеш або носки-труси возить мальчікам, бо “на передок” не можна, або медиком. Ні те, ні те я не хотіла робити, моє бачення було, що навички з орієнтування на місцевості та читання карт важливі та потрібні. Мені пощастило познайомитись з професійними картографами, які на волонтерських умовах займались оцифровкою космознімків території України. Паралельно я вчилася пілотувати БПЛА літакового типу. Це був кінець 2014 року. І в січні 2015 року я поїхала виконувати перше завдання з аеророзвідки, паралельно відвозячи на фронт багато карт, навігаторів, посібників та пояснюючи, як цим користуватися. Це була така міксована діяльність. Безпілотників тоді майже не було. Були перші “пінольоти”, які зараз, до речі, в серйозні аерокомерційні виробництва переросли.
– Як для тебе почалася повномасштабна війна? Чи ти готувалася до неї?
– Десь у 2020 році, коли була поширена офіційна риторика влади “заглянуть в глаза і пєрєстать стрілять”, то я вже і не відчувала, що маю право називатися ветеранкою. Це як в спорті: якщо людина один раз досягла певного звання, без постійної діяльності навички та форма втрачаються. От і у мене було стійке відчуття, що я не дослужила.
Почалась велика війна. Чого я називаю її саме так, а не повномасштабний наступ? Коли у час АТО розвозили 200-их по всій Україні, чи це не мало загальноукраїнський масштаб? Було АТО, потім – ООС, тобто “менша” війна, яку війною офіційно не називали. А в 2022 році почалась війна, яку хоч називають війною. Я передчувала, що це відбудеться. За два тижні я попередила свою родину, підготувала їх до евакуації. Почала писати знайомим з моєї сфери, де є вакансія. Шукала саме посаду пілота.
На початку великої війни була гостра нестача дронів – будь-яких, навіть самих простих, якими зазвичай знімають комерційні відео. І мені з-за кордону на особистих зв’язках передали кілька дронів. Я віддала їх в різні військові частини, один лишила собі. На жаль, навіть в лютому 2022-го року у багатьох військових не було розуміння, навіщо дрони, яка з них користь та тактика застосування. Через це в нових підрозділах вкрай зрідка можна було зустріти посаду “оператор БПЛА”. Але я швидко, вже в березні, знайшла команду з якою ми їздили по Київщині робити розвідку та коригування, і я оформилась офіційно саме за своєю спеціальністю.
З кінця 2022 року почали створювати взводи ударних БПЛА. А згодом роти, та навіть батальйони. Невдовзі БПЛА стануть окремим видом військ.
– Чи можна говорити про певний поступ у армійському менеджменті за ці роки?
– Прогрес є, звісно – на рівні невеликих підрозділів. Війна в Україні триватиме дуже довго, будуть епізоди різної інтенсивності, і без організації і відповідальності буде витрата людського ресурсу. Відповідальний командир зробить все, щоб особовий склад був збережений і працював активно. Зараз створюються і нові підрозділи, і доповнюються старі підрозділи новими людьми. Запорука того, що в підрозділі буде все добре, якщо ним керує досвідчена людина, бажано з міжнародним досвідом, в тому числі служби в інших арміях. Я зустрічала таких людей, дуже їх поважаю. Вони розуміють, що таке честь, правдивість, чіткість. Ще мудрі керівники приходять з таких сфер, як бізнес, ІТ – з цивільних сфер, де люди займаються організацією. Вони розуміють, що таке цінності, що батогом нікого не заженеш, залякуванням нікого не мотивуєш.
Цивільні стратегії менеджменту вже давно застосовуються у війську. Я дуже рада, що зустріла саме таких командирів, які це впровадили. І зараз я під керівництвом людей, які поєднують воєнну і бізнесову стратегію. Цивільний менеджмент – дієвий, та він має вчитися у військової справи, і військовий менеджмент так само має вчитися у цивільного менеджменту. Одне без іншого не спрацює. Розподіляти різні задачі між людьми згідно їх здібностей, описувати все це в рапортах згідно того, як просить система – це велика робота по менеджменту підрозділів. Командири на місцях, як і будь які інші спеціалісти, мають підвищувати свої знання, мають відвідувати курси лідерства або профільні курси типу “Боривітру” або “Victory Drones”. Мої нещодавно пройшли лідерський курс управління підрозділом. В принципі процес навчання для будь-якої людини, яка іде професійним шляхом, необхідний.
– Що понад усе демотивує у війську?
– Уявімо, з маленького села на війну пішло 10 чоловіків. З них кілька загинуло, кілька поранені приїхали лікуватись, хтось отримав відпустку на 10 діб, але ніхто з них не повернувся як живий герой з війни – як людина з правами, яка ці права захищала, проливаючи кров. Ніхто не повернувся повністю додому, до звичного життя, до сих пір на третьому році “великої війни”. Закону про демобілізацію нема, закону про окреслення строків служби нема.
Реформа ТЦК потрібна. Зараз є певні зміни, з історій, які чула від знайомих, працівники ТЦК частіше проявляють людяність, через те, що серед них з’явились переведені бійці з фронту, які за станом здоров’я не можуть виконувати там роботу. Звісно такі люди прекрасно знають наслідки невмотивованості новобранців, тому конфліктних випадків поменшало. Щодо служби та військового обліку жінок, теж є нагальне питання. Жінки, які хочуть бути корисними в армії, байдуже на якій посаді, мають високу мотивацію, часто вищу, ніж у військовозобов’язаних чоловіків, і цей імпульс може дуже швидко розбитись об двері кабінетів. Тому що адекватного закону про те, що жінка може стати на облік, немає, там, здається біля 10 спеціальностей, які навіть не включають таку необхідну картографію.
– Як ти оцінюєш наявну систему рекрутингу? З одного боку, говорять про брак людей, з іншого, приміром, у 3-тій штурмовій черги – саме за рахунок медійності.
– Так, в них аншлаг за рахунок їхньої медійності. Я розділю рекрутинг і медійність. Воно одне без одного не ходить, але медійність вартує грошей.
Рекрутинг буває кількох видів. Це може бути гучна медійна кампанія, яка потребує серйозної роботи маркетологів та піарників. Створюється зрозуміла риторика для людей, які не мають знайомих у армії. От є такі люди, серйозно! Вони існують – не в нашій бульбашці (сміється – ред.). Це може бути пошук по “своїх каналах”. Наприклад, мій підрозділ потроху збільшується, але ми не даємо зараз відкритих оголошень, хоча на початку створення ми шукали відкрито спеціалістів у профільних групах. А є ще рекрутинг закритого типу, там дуже серйозні перевірки та дуже високі вимоги до рівня підготовки. Часто люди мені кажуть “я б пішов воювати, але не знаю куди”. А відповідь дуже проста: відкрити список військово-облікових спеціальностей (ВОС), вибрати одну або кілька цікавих тем і почати самопідготовку. Інтернет давно винайшли, інформація легко знаходиться в пошуковиках. Саме рівень самопідготовки визначить якість підрозділу, куди може попасти рекрут. Бо людей, які вміють освоювати навички, хочуть бачити у себе на роботі всі, хто цінує такі якості.
У нас є потенціал серед тих, хто ще вмотивований, не виснажений. Які не заключили жодного документу з армією, і готові це зробити. І бажано їх не загубити і не відбити їм бажання. Необхідно надати можливість відновитися тим, хто виснажився, і створити достойні, гідні умови для тих, хто готовий служити.
Створити місця для операторів БПЛА – це велика проблема. У профільних підрозділах умовно на 40 людей дають в кращому випадку тільки 20 операторських посад, всі інші – водії, техніки і т.п. А у не-профільних взагалі посад, пов’язаних з дронами, нема. Хоча на ділі бійці дрони застосовують. Цю ситуацію має бути змінено згідно реальних потреб на всіх рівнях, в ідеалі – запис у військовому квитку має відповідати тому, що людина робить на практиці. Якщо боєць, оформлений як водій, виїжджає виконувати задачу на БПЛА, потім важко буде довести що саме він був корисним у виконанні задачі.
– Що порадиш людині, яка замислюється про мобілізацію?
– Напиши резюме, подумай, чим можеш бути корисним саме у війську. Цивільні спеціальності не всі потрібні в армії. Навіть ІТ-спеціальності не всі потрібні в тому обсязі, в якому ми маємо бажаючих бути ІТ-шником в армії. Мало знати добре свою цивільну роботу, треба цікавитись технологіями, тактикою ведення бою та бути в курсі всіх новинок, бо час іде і все змінюється. Зайди в перелік ВОС, подивися, як все влаштовано. Якщо тебе немає в списку ВОС, то можеш поцікавитися, що би освоїти нове. Якщо ти хочеш в армію, маєш зрозуміти, яким має бути твій армійський шлях. Хочеш бути стрільцем – можна. Хочеш бути діловодом – ось саме хороших діловодів дуже не вистачає.
Часом складається враження, що в багатьох штабах закінчилась війна. Вони працюють з 9 до 17, мають купу перерв та вихідних днів, через що документи, які оптимізують роботу війська, а часом, без яких робота неможлива, оформлюються з затримкою. На днях був такий прикол у нас на службі: “Набери штаб!”, – запитати там треба було щось. “Та я не можу, в них робочий день закінчився”. “Так ще ж дві хвилини робочого дня!”, – і всі сумно засміялись. Для деяких працівників військових частин, які ходили туди роками щодня на роботу, мало що змінилося з приходом великої війни. Саме особиста відповідальність та людяність визначає, як працюватиме система. Саме зі звичайних людей починаються зміни.
Мій знайомий зараз пішов у штаб служити. Він шукав можливість мобілізуватися саме в штаб. Таке явище зараз дуже цькується, в стилі “пішов відсидітись на зарплаті”. Але війна не може бути без хорошої організації та правильного документообігу, і він буде хорошим діловодом, ця людина збудує надійну систему в одній з військових частин. Будь-яка людина в силах налаштовувати роботу в своїй зоні відповідальності, навіть якщо ця зона невелика. Армія має залучати людей, давати їм можливості. А люди, коли хочуть в армію, мають питати насамперед себе, що вони можуть зробити, щоб наблизити перемогу, що вони мають освоїти, щоб бути корисними. І максимально впливати на своє оточення: на цивільне, поширюючи знання, і, якщо вже людина в армії, на військове, проговорюючи потреби та ініціюючи рішення.
– Для ефективності у війні потрібні не лише люди, а й обладнання. Особливо вам. Наскільки сильно корупційна складова гальмує масове виробництво БПЛА?
– Мені здається, не тільки в корупції справа. Вартість безпілотників почала рости просто 7-мильними кроками, коли почалась велика війна. Є низка БПЛА, які відповідають вимогам для використання у бойових діях, але на озброєнні ще не стоять. Про неефективність певних державних компаній-виробників неодноразово говорили в інтерв’ю різні експерти. Але замість критики та звинувачень, я хотіла би поговорити про те, що варто робити, для того, щоб ми ефективніше застосовували технології. Необхідно провести на рівні держави між цивільними підприємствами тендери з виготовлення як мінімум запчастин для дронів, більшість з яких ми змушені закуповувати за кордоном. Було б бажання: у Києві будуються нові мікрорайони з високими будівлями, а створити завод з виробництва моторів або плат для дронів ніхто не може, тобто будьмо чесні – не хоче. Вся країна має спрямувати свої потужності для військового сектору промисловості, а ми маємо, на жаль, протилежне. Багато хто каже, що створювати об’єкти, які працюватимуть на оборонну сферу небезпечно, але є рішення: у нас велика територія – можна розосередити ці виробництва. Має бути механізм перевірок людей, створення наглядової ради, зміни учасників наглядової ради, проведення державних тендерів щодо виробництва деталей. Тобто виробництво має бути цивільне. Воно має взяти на себе певну нішу, отримати кошти з бюджету, і отримати бронь на працівників. Мій підрозділ має свої виробництва, там сидять цивільні люди. Якщо люди кажуть, що вони “тримають економічний фронт”, це є лише особистим виправданням. А люди, які працюють на оборонку – таких необхідно бронювати. Це буде мотивацією, по-перше, для цивілів, які будуть працювати на армію. І по-друге, це зніме суспільне напруження і створить максимально людяний діалог з тими, хто має йти в армію, або працювати на армію. Умови, оплата, соціальні гарантії – про це все необхідно говорити і робити за прикладом більш розвинених країн.
– Військові, що воюють з 2022-го, виснажені, закону про демобілізацію нема. Якби ти мала можливість звільнитися на законних підставах, чи ти би зробила це?
– У мене є можливість звільнитися, я єдина донька мами-інваліда, яка зараз в активній фазі онкологічного захворювання. Мені дають можливість допомагати мамі, тому я не звільняюсь. Мене у війську тримає те, що я бачу результати своєї роботи. В діалогах з друзями я часто запитую, чи звільнились би вони, відповіді різні. Якби дали можливість звільнятися, багато звільнилося б, звісно, але серед моїх знайомих більшість розглянула можливість повторної мобілізації через, приміром, рік. Це справедливий підхід.
– Чи віриш ти у можливість змінити армійську систему, зробити її більш людяною?
– Будь-яка людина, яка мотивована приходить в армію, зустрічає на своєму шляху однодумців. З особистого досвіду можу стверджувати, що на своє поле діяльності вплинути цілком можливо. Я була рекрутером, будучи пілотом, залучала техніків, пілотів, інженерів у підрозділи, в яких я несу службу протягом цієї “великої війни”. Ми змінюємо щось, що від нас залежить, і виходить “ефект метелика” – долучаються різні люди та відбуваються події, які приносять зміни. Їх творимо ми – ті, хто не боїться старої системи, побудованої на принципі покори та залякувань, яка досі, на жаль, існує. Благо, я з тим не зустрічалася, але знаю мільйон історій про приниження, домінування і всяку уставщину. Але треба бути до цього готовим. Тому що без нас нічого не буде. Без людей, які не бояться голосно заявити, запропонувати, проговорити, організувати не буде змін. Тобто, людина каже, що не піде в армію, бо там не мають, що запропонувати, так почни з себе, запропонуй сам! Зараз є низка історій, як цілі відділи підприємств мобілізуються та стають дуже ефективними підрозділами.