Текст — Вікторія Калімбет
Фото — Данило Дубчак, Ніколєтта Стоянова, Надія Карпова
Субота – день, коли на Житньому ринку найбільше покупців. Але й тоді тут рядами блукають лише поодинокі відвідувачі. Продавці жаліються: людей немає, а в будні — годі й казати. На роботі ринку позначилася не лише війна, але і його вік: за понад 40 років існування будівлі ані разу не було проведено капітального ремонту. Містяни бʼють на сполох: історичний ринок помирає. Сьогодні на Житній чекають громадські слухання, що мають визначити його майбутнє.
Близько місяця, відколи стало відомо про те, що історичний Житній ринок у Києві було виставлено на аукціон. Це спричинило хвилю обурення серед містян. Зокрема шеф-кухар Євген Клопотенко ствердив, що «обʼєкт спеціально доводять до занепаду», а сам він ще рік тому бачив, як Житній ринок на Подолі «тихо помирає».
Розташований на Подолі Житній ринок є найстарішим діючим ринком у Києві. Його історія сягає часів Київської Русі, а перші згадки про нього можемо знайти в літописах під назвою “Торговище”. Сучасну назву ринок отримав в XV столітті завдяки житу, яке тоді було головним предметом торгівлі. Житній здобув своє місце і в новітній історії України, коли в 1919 році став одним із центрів Куренівського повстання проти більшовиків. Тож ринок лишався потрібним під час вже багатьох воєн.
Сучасна будівля Житнього ринку була зведена у 1980 році за проєктом видатного українського архітектора Валентина Штолька, і на момент будівництва це був найбільший критий ринок у Європі. Двома роками пізніше, з нагоди 1500-річчя Києва фасад будівлі оздобили металевим панно «Із варяг у греки» художника Анатолія Домнича.
Із варягів – в оренду
19 березня 2024-го стало відомо про виставлення ринку на аукціон за право оренди на 15 років. Це рішення Київська міська рада аргументувала потребою проведення капітального ремонту будівлі, який — враховуючи дефіцит бюджетних коштів і «вкрай важкий» фінансовий стан самого підприємства — мусить відбутися за рахунок залучених коштів.
Громадськість обурили умови проведення конкурсу: зокрема велика стартова сума (близько 2,5 млн грн/ місяць), вимоги до орендаря, що суперечать приписам ДСНС, а також те, що на подачу заявок КМДА відвела мінімально можливий термін — 5 днів. Євген Клопотенко, який став представляти інтереси киян в цій справі в КМДА, заявив, що «цей аукціон може бути під конкретного переможця».
Зрештою зусиллями Клопотенка спочатку було відкладено термін подачі заявок, а потім прийнято рішення про цілковите скасування аукціону. Впродовж наступних трьох місяців триватимуть громадські слухання та створення інвестиційного проєкту, який відповідатиме очікуванням містян.
Поміж рядами
Отже, життя на Житньому вирувало століттями. Сьогодні, як визнають і продавці, і незліченні відвідувачі, його дедалі менше. Окрім викликів війни, проти Житнього грає також його вік. Після понад 40 років експлуатації будівля ринку потребує реконструкції. Торговці жаліються: на Житньому вже віддавна протікає дах, а останній тиждень у Києві особливо дощить. Щоб захистити товар від води, вони завішують парасольки.
«Та хіба ж це бізнес?», — бідкається Валентина у відповідь на запитання, як йде її бізнес. Жінка багато років продає на ринку мʼясо. Нині тримається завдяки постійним клієнтам.
«Хто купує мʼясо? Купують же для діток, для чоловіків. А зараз що? Ті воюють, ті виїхали — людей нема», — скаржиться Валентина.
Окрім слабкого попиту, зізнається, є проблеми й з закупівлею. Як каже продавчиня, в селах бракує чоловіків через мобілізацію, а тому багато людей перестали тримати худобу.
Наша розмова стає на паузу, коли до прилавку підходить чергова клієнтка. Невеликого зросту бабуся починає перебирати порублені шматочки кісток. Валентина допомагає покласти їх в пакетик, зважує — має бути на 20 гривень.
Між жінками виникає суперечка, коли Валентина пропонує до кісточок докласти сало.
«Безплатно. Беріть!», — продавчиня робить спробу закинути сало в пакетик бабусі, яка послідовно відштовхує її руку. Але Валентина зрештою перемагає.
Бабуся Марія живе на Лукʼянівці, але на Житній приходить регулярно. Каже, тут дешево. Одна з небагатьох, жінка не скаржиться — ані на асортимент ринку, ані на ціни.
«Я пенсію хорошу получаю», – каже Марія. 87-річна жінка ділиться спогадами зі свого дитинства: під час нацистської окупації німці оселилися в їхньому будинку.
«Німці хороші були. Нікого не вбивали. Не те що росіяни зараз. Скажіть, коли це скінчиться?», – питає вона.
«Навколо мене прилавки пусті»
Руслан продає сало і, за його спогадами, ледь не все своє свідоме життя він провів на Житньому ринку.
«Я тут з 6 років. От Житньому 40 років, а мені 44. Мої батьки возили мене з собою сюди торгувати, коли я був ще маленьким. Це для мене був вир життя. Складно порівняти з тим, що є зараз. От бачите, навколо мене прилавки пусті. Той ряд з яловичиною зліва взагалі неначе вимер. Моя жінка каже зсунутися з салом кудись ближче до людей, але мені й тут добре», — розповідає Руслан.
На його прилавку небагато продукту, всього з десяток кілограмів, але кожним зі шматків Руслан щиро пишається.
«Ось, дивись, це аж в три пальці туша! Я його приберіг для жінки, яка приїхала з Іспанії на декілька днів, вона попросила великий шмат. Це одна з тих багатьох клієнток, що виїхали жити за кордон. Ледь не половина тих постійних покупців, що я мав — виїхало за кордон з початку повномасштабної війни. Я тоді думав ще, що 2022 рік буде важким, а він порівняно з минулим 2023-м виявився прибутковим. Зараз люди майже не спроможні платити за продукт. У багатьох немає грошей, інфляція всюди, хоча я намагаюся не піднімати ціну більш як 350 гривень за кілограм. Ще й ТЦК ходить, роздає повістки, це теж відлякує люд. Війна і стихійні ярмарки руйнують мій бізнес, але тримаємося», – каже Руслан.
«Тепер замість ресторану ми маємо виробництво “зубів дракона”»
Любов зі своїм собакою Тоєм завітала на Житній за овочами до продавця Ігоря.
«Вже 28 років закупаюся тут. Спочатку, коли мали свій власний заклад, половина продуктів йшла з Житнього. Тепер, часи змінилися, і замість ресторану ми маємо виробництво з “зубів дракона” для фортифікаційних споруд. Але ж для сімʼї на стіл продукти потрібно мати», – розповідає Любов.
Житній ярмаркує
З другого поверху ринку лунає музика. Дорогою туди нам пропонують пиріжки — за донат.
У ці вихідні Житній гостить ярмарок народного ремісництва, на якому зібралися крафтярі з усієї Київщини. Різьблені вручну деревʼяні скриньки, прикраси з бісеру, горілки, свічки — через ряди з усілякими витворами проглядається імпровізована сцена. За задник сцени слугує український прапор з також синьо-жовтим серцем у центрі. Перед артистами стоїть банка з написом: «ЗСУ». Мета банки — 50 тисяч гривень, які збирають пенсіонерки з Білої Церкви.
«Ми виходимо на базар, на переходи і співаємо. На центральному базарі співаємо в суботу та неділю, обовʼязково. Збираємо гроші та передаємо військовим. Від початку цього місяця ми віддали 90 тисяч: 50 віддали на дрони, ще 20 тисяч на 115-у бригаду і 20 тисяч на 136-у бригаду», — розповідає керівниця ансамблю «Золота осінь» Людмила. Пенсіонерки співають патріотичні пісні, щоб зібрати гроші на ЗСУ
За майже два роки своєї творчої та волонтерської діяльності пенсіонерки купили та передали ЗСУ 8 дронів. Окрім цього, впродовж останніх десяти місяців вони зібрали для українського війська 350 тисяч гривень. У багатьох учасниць колективу внуки нині в армії.