Автор: Данило Дубчак
Мікрорайон Сонячний – на околиці Запоріжжя, а вже поза ним розташоване модульне містечко для «На краю Пісків». Комплекс був подарований Німеччиною у 2015 році для тимчасового проживання вимушених переселенців з окупованих територій та прифронтової зони. Відтоді населення містечка постійно змінюють – одні люди знаходять свою долю та рухаються далі, інші втрачають рідні домівки та знаходять прихисток тут.
Ніни містечко утримується коштом Товариства Червоного Хреста України. Допомогу також надають громади Оріхова та Степногірська Запорізької області, звідки приїхали частина мешканців модульного містечка. Іноді волонтери допомагають продуктами, привозять дітям фрукти та цукерки.
Раніше у більшості тут жили переселенці з Донецької області та Луганської. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну більшість населення містечка стали складати жителі тих районів Запорізької області, де нині відбуваються бойові дії.
Втім тут залишаються і кілька багатодітних сімей, що оселилися в містечку ще у в 2015-му та 2016 роках.
Загалом у містечко налічує 226 поселенців, серед яких більше 50-ти – діти. Наймолодшій з них лише 3 місяці.
Мрія школяра
До свого помешкання нас запрошує пані Наталя. Вона живе разом із чоловіком Сергієм Миĸолайовичем, донькою Світланою та її сином Дмитром. Вони 3 місяці тому виїхали зі Степногірська.
Онук пані Наталі зосереджений на своїх справах: «Роблю аплікацію, мені це подобається і дуже заспокоює», — каже Дмитро. А от вчитися у школі онлайн хлопчині не дуже до вподоби, бо не вистачає спілкування з однолітками та нових знайомств. Про свої мрії Дмитро говорить так само як більшість дітей-переселенців: «Хочу, щоб закінчилась війна і якнайшвидше повернутися додому».
Невеселий день народження
Помічаємо, що один з будиночків прикрашений повітряними кульками та різнокольоровими стрічками. Біля нього на лавці сидять хлопці.
Виявляється, святкують день народження одного з них, Андрія. Йому виповнилося дванадцять років. Втім, хлопці особливо веселими не виглядають.
«Немає взагалі святкового настрою, хотілося би святкувати цей день народження у себе вдома», – каже Андрій.
У рідному селищі Іванівка, що в Херсонській області, хлопець не був відтоді, коли туди прийшла російська армія у червні 2022 року.
Біженці вдруге
Подружжя Авдоміних — Ірина та Олександр, разом із чотирма дітьми та мамою дружини Ганною Волосюк виїхали з Донецька у 2014 році, після того як неподалік їхнього будинку розірвався снаряд. Спочатку сім’я оселилася у селі Приютне, що в Запорізькій області.
«Приїхали — одна сумка з речами, документи, дві флешки та чашки», — згадує Ірина.
Втім, життя потроху налагоджується. На світ з’явилася ще одна донька — Настя. Нині їй вже 8 років.
У березні 2022 року знову довелося тікати — від окупації. Новий прихисток сім’я знайшла у модульному містечку на околиці Запоріжжя.
Бабуся Ганна живе в окремому будиночку. Решта отримали двокімнатний модуль: кімната для батьків, кімната для п’ятьох дітей.
Олександр працює на шиномонтажі. Сім’я отримує від держави допомогу для ВПО у розмірі 2 000 гривень. Однак грошей ледве вистачає на найнеобхідніше для дітей, але не на розваги. Молодша Настя іноді плаче через те, що немає солодощів.
Літні та охайні
У містечку живуть і ті, кому ще важче. Тут багато літніх людей, які потребують уважного медичного догляду, яким вже навіть пересуватися не просто. Попри все, старенькі не відвертаються від життя. В міру сил беруть участь у житті громади: стежать, щоб територія була охайною — наводять лад та доглядають за газонами.
За підтримки Ukrainian Warchive