Радянськими самохідними артилерійськими установками «Гвоздика» (2С1) вже давно нікого не здивуєш. В усіх на слуху польські «Краби», американські «Хаймарси» та «Три топора», й інша артилерія, надана західними партнерами. Ала «САУшка Гвоздика» хоч і не така точна та ювелірна, але роботу свою робить. Тож якщо треба «переорати» ворожі окопи, вдарити по піхоті чи по техніці ворога на середніх для сучасної артилерії відстанях – працює зазвичай саме вона. І свою справу робить добре.
Я побував у підрозділу САУ «Гвоздика» 30-ї ОМБр (30-та окрема механізована бригада імені князя Костянтина Острозького), які підтримують українську передову та наступальні дії нашої армії неподалік Бахмута.
Основне – звісно, невидимість та захищеність артилерійської установки від ворога. Тому машина стоїть у капонірі та закамуфльована антидронними сітками від атак російських дронів-камікадзе «Ланцет». На час бойової стрільби частину цієї стіки здвигають, що дає змогу стволу гармати зробити постріл.
Якийсь час ми чекали поблизу бліндажа, де живе екіпаж та ховається від «очей» ворожих дронів. Але поговорити довго не дали. Надійшли координати цілей і хлопці побігли «на роботу».
Наступна година складалася із суцільних пострілів. Спершу було заявлено про п’ять. Потім координати нових цілей надходили й надходили.
Корегують роботу САУ підрозділи аеророзвідки, які у реальному часі спостерігають за розривами снарядів на ворожих позиціях і пересилають дані командиру батареї.
Основні цілі – піхота, окопи та ворожа техніка, яку помічено на під’їзді до передових.
З рації постійно лунають команди, які дублюються двічі, аби у гарячці бою та шумі механізмів у машині екіпаж не пропустив важливої інформації: «Приціл – 388, приціл – 388. Рівень – менше 9, менше 9. Правіше 006, правіше 006. Зменшений осколок, зменшений осколок. Навести, доповісти». Потім команда «Постріл». І снаряд за снарядом летить кудись у напрямку ворожих позицій.
Як правило, екіпаж не знає, по чому саме вони стріляють – їм надають лише координати. Найкраще, каже командир, коли піхотинці передають «Дякую за роботу!» – це означає, що робота САУ дуже їм допомогла. Не дарма в армії є прислів’я: «Піт артилерії рятує кров піхоти».
У перервах між надходженням координат нових цілей намагаємося поспілкуватися, але не дають. Постійно надходять нові і нові координати. Командир «Кузя» каже, що з снарядами зараз все добре у порівнянні з початком повномасштабної війни, коли у ворог випускав по 600-700 снарядів на взвод (три гармати), а взвод українців мав лише 70 снарядів на добу.
Відстрілялися. Військові маскують САУ сіткою та гіллям, йдуть ближче до укриття. «Отвєтка» ворога може бути у будь-яку мить, нехтувати цим не можна. І вона звісно буває…
Біля бліндажа фотографую хлопців з екіпажу. Всі молоді, для мене майже діти. Але всі на фронті вже давно.
Питаю у Валентина: «Чи жарка була сьогодні робота?».
– Та, – каже, – таке у нас кожен день.
Роботи на позиції багато і без стрільби САУ – копати, прибирати, готувати їсти, колоти дрова.
Довго бути на позиції не варто. Сідаємо в машини та їдемо. Дорогою багато звуків. Дими у напрямку Бахмута. Туди зараз працює артилерія з обох боків. Дорогою зустрічаємо Толіка. Він везе новий БК зі 122-мм снарядів на позиції для «роботи» САУ.
Десятками і сотнями пострілів «САУшки» в день тут нікого вже не здивуєш, це звична буденність.
Текст та фото: Андрій Дубчак