Текст: Єва Фомичева. Фото: Єва Фомичева, Нікіта Грива
Волейбол сидячи, стрільба з лука, баскетбол на візках, плавання та ще стільки ж адаптивних дисциплін – у Києві відбувся Всеукраїнський відбір для участі у міжнародних спортивних змаганнях Air Force Trials 2024.
У відборі взяли участь військовослужбовці та ветерани, які були поранені, отримали травми чи захворювання під час захисту Батьківщини. Серед спортсменів є і учасники Invictus Games, готові кинути ще один виклик собі, або допомогти тренерам.
Асистент тренера Олег Должок наголошує, що потрібно більше подібних заходів для ветеранів, адже це можливість зустрітися, поспілкуватися та відчути себе своїм серед своїх.
«Всі тут вмотивовані, дуже стараються. Хлопці довели по життю, що вони лідери і не бояться труднощів. Зараз тут йде запекла боротьба за місця», – розповідає він.
Олександр Півторацький, позивний «Пекар»
Олександр Півторацький – дніпрянин, військовослужбовець Нацгвардії. У 2014 році пішов добровольцем у батальйон «Дніпро-1». Чоловік згадує, як під час боїв за Іловайськ тричі з побратимами опинявся в оточенні і тричі з нього виходив, але «втретє не зовсім вдало – ПТУРом таки дістало трошки». В Іловайському котлі він отримав численні поранення плеча, руки, грудини, попереку та ноги, пошкодження малоберцового нерва.
Пізніше, вже у цивільному житті працюючи начальником охорони, Олександр зібрав довкола себе інших ветеранів:
«Як тоді казали, «АТОшники» – ніхто з ними не хоче… є різні «АТОшники», когось сильно взяло, когось не дуже. Я взяв на себе роль старшого і зібрав біля себе тих, від кого цурались, як казали хлопці. Миколайович, ми у тебе як на реабілітації, казали. Вони не пили, не курили, нічо там не робили, все чітко. Кажу: вдома що хочете, те й робіть. Отак ми й працювали», – розповідає він.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр сказав роботодавцеві: «Вибач, але мені знову потрібно йти». Разом з іншими чоловіками він організував патрулювання у Дніпрі. Згодом усі вони вступили до лав НГУ.
«Спершу в Рубіжному були, в Сєвєродонецьку, в Лисичанську. Потім були відрядження в Курдюмівку, під Бахмут. Тоді нас «розібрали» дуже добре. Ми спершу добровільно сказали, що на 10 місяців, поки не закінчиться війна, ну але втрати є втрати», – згадує Олександр.
Сьогодні він грає у волейбол, днем раніше змагався у плаванні. Останній вид спорту, аби підтримувати мʼязовий корсет, йому наполегливо радили лікарі після поранення у 2014-му.
«У мене ще два осколки під хребтом, і як тільки починає боліти, о, це вже треба йти плавати, значить мʼязи ослабли і треба тренувати знову», – пояснює Півторацький.
Олександр радо спілкується з усіма учасниками змагань, багато жартує. Тут – багато давніх знайомих: «От скажіть, де ми ще побачимось? Або на війні, або на спортреабілітації».
Військовий мріє про перемогу, бо віддав заради цього багато часу та свого здоровʼя. Він каже, що скільки би ворог не атакував Україну ракетами – це ознака того, що рф боїться, а «нас дуже тяжко уработать».
Гуцкал Микола
32-річний ветеран Микола Гуцкал був командиром відділення у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. У 2014 році під час прориву до побратимів у Луганському аеропорту, які були без провізії, боєкомплекту і мали поранених, бронетранспортер Миколи наїхав на протитанкову міну. Тоді чоловік отримав важку контузію.
Після лікування та звільнення зі служби за станом здоровʼя, Микола повернувся до спорту, яким активно займався до армії.
«У 2018-му році я дізнався про відбір на Invictus Games, подавався туди, і так щорічно приходжу на змагання, щоб випробувати себе та, звісно, підтримати побратимів», – розповідає він.
Чоловік каже, що його мотивує любов до спорту та ті внутрішні відчуття, які зʼявляються під час занять. Це допомагає не закриватися у собі, не зловживати шкідливими речовинами та сприяє відновленню. Тож позитивний вплив спорту Микола намагається показувати на власному прикладі.
Зараз ветеран – один із двадцяти спортивних амбасадорів від ГО «Повернись Живим!», чия мета популяризувати адаптивні види спорту у своїх регіонах.
«Я з Чернівців, де створив ГО, і хлопці мають там змогу займатись лучним спортом. Ще зараз комунікуємо з місцевою владою, щоб знайти приміщення і щоб хлопці займалися в спортзалі, принаймні легкою атлетикою», – розповідає він.
Микола мріє про перемогу та повернення всіх побратимів додому живими. Каже, що маємо відбудувати Україну такою, про яку мріяли ті, хто поклав за неї життя:
«У мене багато побратимів полягли, і я живу з думками про те, як вони хотіли збудувати країну і роблю все можливе для цього. Ми не повинні їх зрадити».
Володимир Товкис
З ветераном НГУ Володимиром Товчиком ми зустрічалися раніше, під час тренувань напередодні Invictus Games у Дюссельдорфі. Сьогодні він вже у ролі асистента тренера зі стрільби з луку.
Володимир зізнається, що йому приємно бачити багатьох старих друзів, але бракує часу з усіма поспілкуватися. Каже, що під час змагань панує неабияка атмосфера підтримки:
«Спорт вже десь ментально сприймається, як команда. Ветеран поранений, не важливо з візуальними травмами чи без – всі так об’єднуються. Особливо командні види спорту такі як баскетбол чи волейбол. І вже називаємося команда, бо збираємось і робимо щось спільне», – розмірковує Товкис.
За підсумками кількаденних змагань у восьми дисциплінах, вже у січні буде обрано 30 спортсменів, які у березні наступного року представлятимуть українську збірну у Лас-Вегасі.
Організаторами відбору стали Міністерство у справах ветеранів, ГО «Ігри Інвіктус Україна», Фонд «Повернись живим» та БО «Стратком Україна». Загалом отримали 274 заявки, що на 50 більше, ніж на Invictus Games 2023 у Дюссельдорфі, кажуть у Мінветеранів.
Змагання Повітряних сил США (United Air Force Trials 2024) – це щорічні внутрішні відбіркові змагання до Warrior Games з адаптивних видів спорту для ветеранів та військовослужбовців з травмами, пораненнями або захворюваннями. Цьогоріч організатори запросили до участі українську команду.