Текст: Вікторія Калімбет; Фото: Яків Ляшенко
Мешканці прикордонних районів Харківської області мусили знову залишити свої домівки – через обстріли та загрозу окупації російськими військами. 2022 року вони вже пережили 8 місяців окупації: від початку повномасштабного вторгнення – до визволення восени. Повторювати цей досвід ніхто не хоче.
Координаційний гуманітарний центр об’єднав зусилля сотень волонтерів та донорів, щоб допомогти мешканцям Вовчанська та сусідніх громад, які вчергове опинилися під загрозою окупації.
В одній з міських шкіл розгорнули транзитний пункт прийому біженців, в якому працюють представники понад 20 організацій, що надають свою допомогу евакуйованим мешканцям Харківщини. В цьому хабі вимушені переселенці можуть отримати зокрема продуктові набори, одяг, постільну білизну, медикаменти тощо. Волонтери надають їм також безплатну психологічну та юридичну підтримку, і допомагають в отриманні грошової допомоги від ООН у розмірі 10 800 грн.
За потреби біженців заселяють до одного з 32 місць компактного проживання. Цими місцями є університетські гуртожитки, які вже понад два роки замість студентів приймають переселенців.
У неділю, за словами координаторів пункту, був пік, коли за один день вони прийняли 956 людей. Більшість із них, зазначає регіональна директорка Координаційного гуманітарного центру Вікторія Давидова, – це люди похилого віку та маломобільні люди, які були вимушені покинути свої домівки. За її словами, запитів на евакуацію все ще багато.
“Процес евакуації триває постійно. За останні дні на це пішло дуже багато пального – мінімум 1,5 тисячі літрів на день. Щоб його закупити, ми залучаємо і донорів, і локальну підтримку”, – каже Вікторія.
Запити родичів або самих мешканців прикордонних районів приймаються за номером гарячої лінії: 0800339291. Запити оперативно переадресовуються благодійним організаціям, які здійснюють евакуацію.
«Боїмося, що росіяни знову зайдуть, і буде окупація»
Інна, мешканка села Липці, евакуювалася разом з чоловіком та матірʼю. Родина була останньою серед сусідів, хто виїхали.
“Ми боїмося, що росіяни знову зайдуть, і буде знову окупація. Тоді не було ні світла, ні газу – ми готували на кострі. Знову такого не хочеться”, – каже жінка.
Родина Інни вивезла своїх чотирьох собак, але жінка жаліється: вдома залишила ще 10 котів. Психологиня ДСНС переконує її, що волонтери їх врятують. Незважаючи на те, що тепер Інна та її родина в безпеці, вона не може стримати сліз суму за домом.
“Я вже стара, я не збудую собі новий. Все життя будували, там залишилось все… А взагалі я планую вертатися назад. Мама та чоловік залишаться у родичів, а я поїду кішок кормить”, – говорить Інна.
Щоб підтримати біженців і стабілізувати їхній стан, у транзитному пункті працюють психологи ДСНС. Однією з них є Марія Шкурат, яка провела в пункті три доби, за винятком годин, коли верталася додому, щоб поспати.
“Люди розгублені. Зазвичай ми звертаємо увагу на людей з пригніченим станом, стабілізуємо їх. Коли зовсім погано, кличемо медиків – вони дають заспокійливе”, – каже Марія.
«Буде гаряче»
В будинку Алли, мешканки Білого Колодязя, що в 15 кілометрах від Вовчанська, від вибухів впродовж кількох днів вибило всі вікна. Жінка розповідає, що остання ніч вдома була найважчою.
“Спочатку така тиша була – ніколи такої не було. А вночі почали бомбити. Нестерпно вже було сидіти. Через хату летить, стріляє. Вирішили їхати. Не хотілося, але сказали, що росіяни вже ввійшли у Вовчанськ”, – каже Алла.
Жінка, яка представляється як Олексіївна, приїхала з Вовчанська. Коли разом з сусідом вони проїжджали через понтон, автівка зламалася, і її довелося штовхати. Штовхаючи, жінка тримала на руках своїх собак, не втримала рівновагу та, падаючи, розбила собі лице. «Мої красавиці», – каже вона до своїх собак, яких все ще тримає на руках, розповідаючи про останні дні.
“Наші військові прийшли, сказали: “Їдьте звідси, бо буде гаряче”, – говорить жінка.
Вона пояснює, що хотіла поїхати ще під час окупації на початку 2022 року, але мусила доглядати за своїм паралізованим дядьком. Дядько у березні помер, а Олексіївна знову опинилася під загрозою окупації. Жінка каже: дуже вдячна волонтерам, які її прийняли у Харкові.
“Дуже хороші всі рєбята, ввічливі. І направлять, і допоможуть – ну золоті. А що б я сама з собаками робила?” – питає вона.
Директорка Координаційного гуманітарного центру Вікторія Давидова підтверджує: по допомогу можна звернутися до кожного волонтера.
“Всі працюють як єдиний механізм. Всі організації працюють як одна команда. Можна підійти до будь-якої людини, і вона відгукнеться. Це сила Харківщини і харків’ян”, – говорить Вікторія.
«Очі та вуха» США
Рівень координації дій між благодійниками, міжнародними організаціями, партнерами та службами оцінив сенатор штату Небраска Том Брюер, який відвідав гуманітарний хаб у рамках свого четвертого візиту в Україну. Ветеран армії США, який у 2010 році очолював групу військового реагування після урагану «Катріна» в Новому Орлеані, зізнається: Харківщина реагує більш злагоджено.
“У нас тоді не було все так добре організовано, як тут. Це ефективно. Це вражає”, – каже Брюер та підкреслює, що волонтери центру досконало володіють ситуацією та потребами кожної людини, яка була евакуювана.
Частиною обов’язків сенатора Брюера є щоденний звіт про те, де він був і що бачив. Після повернення в США, він представить їх у Вашингтоні конгресменам та сенаторам.
“Я – їхні очі та вуха – бо ніхто не приїздить у Харків, а тим паче на фронт. Вони не розуміють війну. Моїм завданням є зрозуміти війну та переконатися, що парламентарі приймуть правильні рішення. Вони хочуть прийняти правильне рішення, але вони не знають, яке воно – правильне”, – переконує Брюер.
Сенатор визнає, розв’язана Росією війна могла би закінчитися швидше, якби США ухвалили пакет допомоги на 61 мільярд доларів раніше, або якби минулого літа під час контрнаступу Україна отримала краще озброєння.
“США та НАТО дають достатньо зброї, щоб Україна могла продовжувати війну – але не для того, щоб вона її виграла, – підсумовує сенатор штату Небраска. – Моїм завданням сьогодні є забезпечити, щоб вони [американські політики] зрозуміли потреби та проблеми українців”.